— То ви самі все знаєте… — саркастично зауважив старий капітан, коли Томмі замовк.

— Та, врешті, більше, ніж знаєте ви, — зневажливо мовив Том. — А як же інакше? Ви зовсім неосвічена людина, ви все своє життя згаяли десь на островах або в морі — що ж ви можете порадити такій особі, як я?

— За ваше здоров'я, Томмі, — підняв келих Босток. — З вас вийде гарна смаженина десь на Нових Гебрідах.

— От тепер ви кажете діло! — зраділо мовив Том, не зрозумівши, очевидно, сумнівної суті компліменту. — Ну, слухайте ж уважно. У нас є гроші й ділова хватка, а я маю ще й досвід. Тепер нам потрібна добра дешева шхуна, справжній капітан і рекомендація якій-небудь фірмі, що могла б відкрити нам кредит.

— Ось що я вам скажу, — відповів капітан Босток. — Таких, як ви — не раз я бачив, — смажили і поїдали, а потім відпльовувались. Дехто був жорсткуватий, а дехто і взагалі несмачний, — докинув він похмуро.

— Що ви маєте на гадці? — обурено вигукнув Том.

— А те, що я не бажаю з вами зв'язуватись, — відповів Босток. — Мені це нічого не дасть, і, їй-богу, мені жаль того людоїда, котрий зжере ваш мозок! Раджу вам замовити гарну дешеву труну й найняти доброго могильника. А може, якась фірма відпустить вам труну в кредит. Краще погляньте уважніше на свого приятеля. Він наче має голову на в'язах, бо ледве стримується, щоб не зареготати.

Можливо, містер Босток казав усе це без зла; можливо, усі ці його поради здавались йому милими жартами. Та хай там як, а Гедденові вони не сподобалися. Він навіть зірвався з місця і, можливо, нарада провалилася б, якби тієї миті не пролунав ще один голос.

Візник увесь час сидів спиною до них, посмоктуючи пінкову люльку. Він, либонь, не пустив повз вуха жодного слова з розумувань Томмі, бо раптом озирнувся й несподівано мовив:

— Пробачте, панове, якщо ви купите ту шхуну, що я пораджу вам, то буде вам і кредит.

Запала тривала мовчанка.

— Тобто як? — озвався нарешті Томмі.

— Ану, Біллі, скажи їм, хто я такий, — звернувся візник до капітана.

— А ти не боїшся, Джо? — спитав містер Босток.

— Ну, це вже моє діло, — заперечив візник.

— Панове, — мовив Босток, урочисто підводячись, — дозвольте відрекомендувати вас містерові Віксу, капітанові шхуни «Мила Грейс».

— Так-так, панове, ось хто я, — підтвердив візник. — Ви знаєте, що я вскочив у халепу. Я не заперечую, що завдав удару, але де мені було взяти свідків того, що мене змусили так учинити? Тому я змінив прізвище і став візником.

— Перепрошую, — мовив Картью, ледь не вперше втручаючись у розмову, — я тут людина нова. У чому вас звинуватили?

— У вбивстві, — відповів капітан Вікс. — І я не заперечую, що завдав удару, і, звісно, не заперечую, що боявся суду, — інакше нащо б мені бути зараз тут? Річ у тім, що він хотів підбурити матросів на бунт. Розпитайте Біллі — він знає, як усе було.

Картью глибоко зітхнув. У нього з'явилось дивне, але приємне відчуття, що він усе глибше забрідає в життєвий потік.

— Ну, так що ви збиралися запропонувати нам?

— Я збирався запропонувати ось що, — відповів капітан. — Я чув, що тобі казав містер Гедден. Гадаю, його думки ділові. Деякі його пропозиції — просто розкіш! Він має смак до торгівлі, він у цім ділі має досвід, і я певен — ми поладнаємо. Крім того, ви обидва — джентльмени, і мені це до душі. І врешті, набридло мені коней поганяти, хочеться справжнього діла. Ось мої пропозиції: у мене є сякі-такі грошики, я можу їх укласти в діло, — фунтів зі сто. Окрім того, моя колишня фірма дасть мені кредит, ще й зрадіє: від мене вони ніколи збитків не мали, а ще вони знають ціну мені як суперкарго. І врешті, вам потрібен справжній капітан? Будь ласка, я десять років командував шхунами.

— Кращого не знайти, — обізвався Біллі.

— Ну, а коли ви хочете знати про мене як про людину, — докинув Вікс, — можете розпитати у моєї колишньої фірми.

— Але ж зачекайте! — похопився Гедден. — Як же ви все це владнаєте? Ви можете мотатись вулицями на передку, і ніхто вас ні про що не спитає; але ж досить вам з'явитися на шхуні, як вас миттю залигають.

— Я намагатимусь взагалі не з'являтися на люди.

— А як же з судновими документами?.. Яке ще інше прізвище?.. — спитав спантеличений Томмі.

— Поки що не знаю, — відповів капітан усміхнувшися. — Побачимо, яке ім'я буде в моєму новому свідоцтві!.. Ну, а якщо мені не пощастить купити нове свідоцтво, чого, проте, ще не траплялось, то старий Керкап позичить мені своє. Він зараз уже не плаває, сидить на своїй фермі біля Бонді.

— Схоже, що ви вже маєте на приміті якусь шхуну, — зауважив Картью.

— Саме так. Це справжня красуня. Шхуна «Мрія». Зроду-віку не бачив таких ліній, а що вже мчить — наче її відьми несуть! Пригадую, як вона випередила мене біля острова Четверга — робила по два вузли на кожен мій один! А моєю «Милою Грейс» теж можна було пишатись! Я рвав на собі волосся. Звідтоді «Мрія» стала моєю мрією. Тоді вона плавала під англійським прапором і належала Грантові Сандерсону. Він був багатий і заповзятий до безглуздя; врешті підхопив пропасницю десь на річці Флай і помер. Капітан доставив його тіло в Сідней і розрахувався. Вияснилось, що Грант Сандерсон залишив чимало духівниць і не менше вдовиць, і ніхто б там не дібрав діла, котра справжня. Врешті всі вони подали одна на другу до суду, найняли цілий полк адвокатів. Такої комедії ще світ не бачив. Втягли в цю справу самого лорда-гофмейстера [95] , а потім і лорда-канцлера [96] … А тим часом «Мрія» стояла на якорі біля мису Гліб і помалу гнила. Та нині процес закінчився — судді» либонь, кинули жереб, аби визначити законну вдову й законну духівницю, — і «Мрію» вирішено продати. Звісно, це дешевина, бо ж вона довго гнила на якорі. Вона добряче попсована.