–  Що?

–  Що, завоювавши Крим як територію, Москва візьметься до війни з населенням Криму, бо ми, кримські татари, на цьому півострові Москві зовсім не потрібні, їм потрібна земля, територія. І якщо справдяться мої настрашніші прогнози, то, завоювавши Крим, Москва знайде привід, аби виселити усіх татар з Криму!

–  Аллах з тобою, Мамсир-мурзо! Як би я був християнином, я би перехрестив тебе. До ібліса Москву! Шайтан добре забавиться у джаганнамі тим гяуром, який лише посміє подумати про таке: депортувати корінний народ з Криму!

–  На жаль, брате, так станеться, після якоїсь війни Москва оголосить кримських татар народом-зрадником і виселить нас усіх в Азію. Це може статись і через сто років, і через двісті, і через триста… Тому, аби цього не сталося, ми прийшли на допомогу гетьману України Івиговскі воювати з Москвою. Може, мій прогноз ще не справдиться…

…Страшна це була битва під Конотопом, московське військо потрапило між українських козаків та наших славних воїнів і було знищене вщент. Лише вбитими залишилось не менше тридцяти тисяч москви.

…Я йшов по полю битви, мої зелені сап’янові чоботи були заляпані кров’ю, я переступав через трупи москви і думав про страшний прогноз достойного Мамсир-мурзи. Було якось моторошно.

Славні воїни Аллаха в’язали ясир. Аж ось я побачив, як до ханського намету повели полонених московських князів: Ляпунова, обох Бутурліних, Пожарского, Львова, Куракіна, інших менш знаних вельмож, полковників стрілецьких та ротмістрів іноземного строю… Багатий ясир. Я мимоволі почав підраховувати здобич, - це ж цілі маєтки, це табуни коней, отари овець, стада верблюдів… Гроші! Великі гроші!

Його величність хан усього Криму Мухаммед-Гірей ІV сидів на оксамитовій вишневого кольору із золотими позументами оттоманці в оточенні мурз та аскерів з особистої своєї ґвардії і допитував полонених. Й.х.в. міг говорити з московськими військовополоненими й без тлумача, бо досить добре володів українською мовою, а цю мову князі Москви сяк-так розуміли, особливо тепер, коли вони були зв’язаними, а не озброєними і верховими, як у листопаді минулого року, коли вони різали безборонних мешканців Миргорода та Лубен, а ті просили оскаженілу москву: «Не вбивайте, браття-православні», але тоді вони верещали до своїх жертв: «Гаваріті по-чєловєчєскі!» Тепер московське князівство, зв’язане, ладне було розмовляти з ханом Криму й не «по-чєловєчєскі», лиш би й.х.в. забажав з ними розмовляти. Але хан - це династичний монарх, він не міг розмовляти з нижчими, хай і князівського звання, особами, тому допитував полонених через перекладача - кримського татарського поета Мустафу Рефат-огли. До речі, це він написав пророчий, популярний серед мусульманської інтеліґенції, вірш, який вже приписують до народної творчости. Ось цей:

Не розпочнеться ще намаз вечірній,*

як буде воздана Пророку честь.

На сонці з’явиться кривавий хрест,

цей день пекельним буде для невірних.

Байрам! Байрам! Гонитва на верблюдах,

кумис тече, немов ріка Євфрат,

кебаб-улюль, рахат-лукум на блюдах,

лиш алкоголь забороняє шаріат.

Аллах акбар, і люта смерть гяурам,

чекає їх джигад і газзват.

Рим упаде, як Єрихонські мури,

і вознесеться до небес Багдад.

Блищать за кушаками ятагани,

багато шураві підуть в ясир,

«І стануть пилом», - мовиться в Корані,

бакшиш великий матиме візир,

і не одна згорить під мінаретом,

шайтан-арба гяурська «мерседес»,

про це мулла оповістить в мечеті,

про це розкажуть учням в медресе.

Цей день пекельним буде для невірних,

на сонці з’явиться кривавий хрест,

не розпочнеться ще намаз вечірній,

як буде воздана Пророку честь.

* Переклад Василя Кожелянка

Дотепер мене не перестає дивувати не стільки майстерність, скільки прозірливість цього середньовічного поета. Вже тоді у жорстокому, але романтичному XVІІ ст. він своїм духовним зором побачив, що протистояння між ісламським та християнським світами буде набирати більш масштабних форм, аж поки в кінці XX століття не переросте в*

* Очевидно, редактори «Алтин-и-Кирим» ще не навчилися скорочувати завеликі матеріали так, аби це не було помітно читичам.
– Вид.

Але повернемось до допиту його ханською величністю полонених московських зверхників. Надійшла черга до князя Пожарского.

–  Спитай його, - лагідно звернувся й.х.в. до князя через перекладача, - чого він хоче? Що він шукає в степах України? Чом вони напали на наших друзів-козаків? Чому московський цар хоче завоювати наше незалежне Кримське ханство? Хай відповідає.