–  Лише так!
– підтвердив пан Господаровський.

–  Ferro et іgnі!
– проголосив пан Цезаріус.

–  Вогнем і мечем!
– переклав пан Малінка.

–  Ні, братове, - несподівано заперечив пан Борзобогатський, - не лише мечем.
– Він витягнув з-за свого фіолетового шовкового пояса турецький кинджал, руків’я якого настільки було обсипане коштовним камінням, що випромінювало увсебіч незчисленні іскри, підійшов до полонених і (тут, шановні читачі, я на мить засумнівався в рицарських чеснотах пана Борзобогатського, але лише на мить, хоча й за цю мить мені дотепер соромно) розрізав шкіряні пута, і сказав москвам:

–  Йдіть собі, ви вільні, і передайте своєму московському цареви Алєксєй-Михаличу, що Річ Посполита жодної п’яді своєї священної землі, щедро политої рицарською кров’ю, не віддасть завойовникам. Ми, польські рицарі, даруємо вам життя і волю!

Московити недовірливо подивились на пана Борзобогатського і з острахом на пана Малінку, і раптом з вигуком «Ех, ма!» кинулись тікати. Пан Борзобогатський несподівано спіймав останнього за комір, притягнув до себе і спитав:

–  Скажи мені, москво, як це ви кажете, коли виховуєте когось почергово то карою, то ласкою? Щось там про нагаї та марципани?

–  Кнутом і пряніком, - пробелькотів на смерть переляканий москвин.

Пан Борзобогатський відпустив його і продовжив свою фразу, звернену до нас, його бойових побратимів, рицарів Речі Посполитої: - Ні, братове, не лише мечем, а й цим… як це він, цей москаль, сказав… марципаном таким…

–  Калачем!
– вигукнув пан Малінка.

Ми весело засміялись і продовжили свою нелегку путь.

На превеликий жаль, коли ми прибули під Конотоп, там уже все було закінчено: польське військо при допомозі союзників - українських козаків та кримських татар - вщент розгромили московську армію, рештки якої поспіхом втікали за кордон Речі Посполитої.

…У конотопській корчмі опісля я, мимоволі, підслухав розмову двох своїх товаришів по тій небезпечній, але звитяжній подорожі.

–  А як би твою милість вбили?
– польською спитав пан Цезаріус пана Малінку.

–  Dolce et decorum est pro patrіa morі, - серйозно відповів пан Малінка.

Тоді я зрозумів: Річ Посполита - безсмертна.

* Переклад з кримсько-татарської.
– Вид.

Аллах на небі, а ми його діти, тому на все його воля. А також воля нашого володаря, хана усього Криму його величности Мухаммед-Гірея ІV. Якщо ж буде на те його ханська воля дружити з одними гяурами, невірними супроти інших, то усе доблесне військо Криму дружити буде. Звичайно, за добрий бакшиш, але якщо на те буде воля хана над ханами - то за ідею. А взагалі воїни Аллаха воюють не стільки за ясир, скільки во славу Аллаха. Така доля.

У стан ханського війська, яке прибуло в Україну на запросини гетьмана Івиговскі, я потрапив у складі турецького військового аташату, як я там опинився і звідки в мене така гарна військова форма чауша яничарського корпусу - історія дуже цікава, але тут її переповідати не варто. Представляючи його ханській величності (й.х.в.) Мухаммед-Гірею Четвертому свою військово-дипломатичну місію, нураддин султана Хасан-алі-заде-паша відрекомендував мене просто, але вагомо: «Чауш Самуїл-огли, військовий його султанської величности (хай Аллах продовжить його літа до чисельности зірок на небі), літописець, знає грамоти арабської, латини, ляхистанської, свейської, роксоланської і таке решта». Я впав долілиць перед й.х.в. Мухаммед-Гіреєм ІV і тремтів, як гяур перед воїном Аллаха, від думки, що я скажу, коли хан заговорить зі мною, скажімо, арабською або свейською, гай там ляхистанську, роксоланську я ще трохи якось знав, але решта? Але й.х.в. лише зацікавлено поглянув на мене і відпустив.

Безмежною є його ханська милість. Бо могло статись так, що ці рядки вже не було б кому писати. Така доля.

Вранці, за гяурським календарем дня «24» місяця червня 1659-го року від Іси на Крупич-Полі, неподалік од Конотопа, при всьому війську і духівництву й.х.в. Мухаммед-Гірея ІV та український гетьман Івиговскі давали один одному присягу на вірність у борні з північною Москвою.

Вони стояли на Крупич-Полі, з одного боку полки козацькі, з другого - наші чамбули. Його ханська величність Мухаммед-Гірей ІV на арабському скакуні, що вартував не менш як тисячу дукатів, виїхав наперед війська і звернувся до гетьмана України Івиговскі з такими словами: «Аллах на небі, а ми його діти, споконвіків у Великому степу. Сусіди наші - Велике Військо Запорізьке і ти, ясновельможний гетьмане Івиговскі, знаєш, як можемо ми, нукери кримські, жити з вами у мирному добросусідстві попри часом військове співіснування. Як ми разом з ясновельможним гетьманом Іхмельніскі розбили католицький Ляхистан, така ж доля чекає й на невірну Москву». За цим й.х.в. зліз з коня, подібне зробило й все військо кримське, а також гетьман Івиговскі з усім козацьким військом, і всі приготувались до присяги.

Хан Криму Мухаммед-Гірей ІV з благословіння мулли присягнув Війську Запорізькому та особисто гетьману Івиговскі у військовій вірності проти Москви та іншого супостата, буде то Ляхистан, Волощина, Свейя чи ще хтось. Це ж зробили й ханські мурзи, усе кримське військо.

Гетьман України Івиговскі теж присягнув хану та Криму, що з усім Військом Запорізьким, полковниками, сотниками та черню буде вірним проти Москви. На знак цього гетьман цілував хрест в руках присутнього тут християнського попа.