Опісля зять хана Мамсир-мурза запросив мене до себе в намет на каву.

–  Скажи мені, достойний Мамсир-мурза, - спитав я його після того, як слуга подав нам на срібній таці каву у срібних джезвах, рахат-лукум, щербет та киш-миш, - чи не чинить наймогутніший з могутніх, його величність хан Криму всупереч волі Аллаха, коли укладає угоду з гетьманом гяурів та їх невірним військом?

–  Дякуй Аллаху, ефенді, що твоїх слів не чують ханські башибузуки, - а мій намет, смію тебе запевнити, не прослуховується, - а то б тобі вже не було як пити каву, бо зв’язку між ротом і шлунком вже не стало би. А тепер я тобі відповім на твоє запитання теж запитанням: чи ти знаєш, що таке геополітка?

–  Аякже!
– мало не образився я, але вчасно спам’ятався, бо справді зв’язок між ротом і шлунком так легко порушити. Добре, коли ятаганом - раз і все, гірше, коли шовковим шнурком - дихати стає все важче і важче, аж до повної втрати потреби в диханні, але геть погано, коли той шнур не з китайського шовку, а з кінського волосу, мало того, що душить, ще й дуже жалить…

–  Отож, Аллах (хай святиться ім’я його в віках) дав світлого розуму нашому найвеличнішому володарю (хай будуть літа його в кількості морського піску) ханови Мухаммед-Гіреєви ІV і він знає, як чинити, - продовжував ханський зять Мамсир-мурза.
– Скажи мені, ефенді, ким тобі приходить ворог твого ворога?

–  Другом.

–  А тепер вгадай з трьох разів, хто є найбільшим ворогом Криму у цьому світі, що під місяцем?

–  Ляхистан.

–  Ні, ефенді, за першим разом не вгадав.

–  Січ Запорізька.

–  І за другим разом ти не вгадав.

–  Та невже Порта Оттоманська?

–  Ти, ефенді, дуже сміливо мислиш як на яничарського офіцера. Випий ще кави, покури кальян, ти не вгадав.

–  То хто ж тоді найбільший ворог Криму?

–  Москва!

–  Е ні, достойний Мамсир-мурза, я теж в геополітиці не личчям шитий, теж дещо знаю, є таке правило концентричних кіл: твої найближчі сусіди, як не крути, - твої потенційні вороги, зате сусіди з того боку - це вже твої потенційні союзники. Ось візьмемо Крим XVІІ століття, хто ваші найближчі сусіди? Ляхистан. Отож, це постійний ворог Криму. Хто далі лежить поза Ляхистаном? Свея! Тому король Карло-Густав X - потенційний союзник динасії Гіреїв. З іншого боку - Січ Запорізька. Хто, як не козаки, постійно спустошують споконвічні татарські землі, спалюють улусу, підривають економіку Криму, постійно відбиваючи у ваших трудівників ясир? А з ким на півночі межує Козаччина? З Москвою. Тому виходить, що Москва - це ніби друг Криму.

–  Не заперечую, вельмишановний ефенді, цього мудрого правила, але ти не знаєш, чого слід очікувати від Москви.

–  Не знаю.

–  Тоді слухай мій прогноз, складений на основі найновіших аґентурних даних, одержаних від наших братів з Казанської резидентури. Якщо ти вельми вчений в науках, то мусиш знати, кожній нації дається потенціал, який вона тим чи іншим чином мусить використати. І має вона в цьому використанні свій генеральний вектор. Куди спрямований генвектор Криму?

–  На північ, - спробував ще раз продемонструвати свою геополітичну ерудицію автор цих рядків.

–  Правильно, ефенді, - на північ. А куди цілиться генвектор України?

–  На південь, - і на цей раз не схибив ваш кореспондент.

–  Так. А якщо вектор накладається на вектор, то маємо що?

–  Війну.

–  Війну, ефенді, але кожна війна має свій кінець, і коли вона закінчується, настає мир. Вектор накладається на вектор, гасить один одного, і настає стан рівноваги, паритет. Ось так відбувається й між Кримом і Україною, зреалізувавши свої інтереси, кожна з сторін впирається в силу протилежної. За таких умов у цілому регіоні може запанувати довготривала стабільність. Але що може порушити таку рівновагу?

–  Стороння третя сила.
– Я справді, шановні читачі, у ці хвилини запишався собою - така обізнаність у геополітиці!

–  І такою сторонньою третьою силою, ефенді, в ситуації, коли Україна і Крим близькі до встановлення довготривалого надійного миру, виступає не Ляхистан, не Порта, не Свея і не Цісарія, а - Москва. Бо там скупчується надлишок пасіонарної енерґії, яка вперто шукає виходу. Куди?

–  Як куди, - перепитав я, наперед смакуючи ще одне засвідчення моїх аналітичних талантів.
– В Сибір!

–  Ні, ефенді, Сибір Москві наразі нецікавий, ресурси їхні ще не дозволяють освоювати цю зарослу лісом пустелю, так само, як і на північ їх не тягне - сил ще мало. Їх, шановний Самуїл-огли, вабить захід і південь, де вирує життя, де є висока цивілізація, де, зрештою, можна чогось навчитись, хоча вчитись вони не люблять. Вони дивляться в наш бік. Саме в наш бік, бо на заході - шведи і ляхи - сила, яку Москві наразі не здолати. Тому генеральний вектор московської експансії спрямований на південь, на Україну та на Кримське ханство.

–  Мудро, найдостойніший Мамсир-мурза!
– не втримався я від підлабузницького комплімента, але це вже, очевидно, почав діяти кальян мурзи. Дуже підозрілий кальян.

–  І знаєш, що буде далі, яничарський чауше?
– продовжував моделювати свій політичний прогноз зять хана Криму.
– Москва таки поборе Запоріжжя і приєднає до себе Україну, зробить вона це не стільки військовою силою, скільки хитрістю і підступністю, будуть напирати на єдність православної віри, на близькість мов, на спільність інтересів, і - забаламутять довірливих козаків. А тоді вже вони візьмуться за Крим. А знаєш, що найцікавіше, військовий літописцю?