–  Чи довго будеш пiнити отой борщ?
– скрикнула Пистина Iванiвна i прийнялася сама кришити зiлля, рiзати м'ясо.

Мар'я ходила, як сова, насуплена, мовчазна, торохтiла кочергами, мисками, горшками. Панi собi сердилась, i Христя не знала, на яку їй ступити, щоб часом не повернути того гнiву на себе. Який учорашнiй день був для неї тихий та радiсний, такий сьогоднi бучливий та непривiтний. Як на те, ще й дiти, не помирившись iграшками, пiдняли крик-ревище.

–  Маринко! Чого ти плачеш?
– гукала з кухнi панi.
– Пiди їх забав чимнебудь, - додала Христi.

Невеличку дiвчинку Маринку, що желiпала на всi хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вiкно, - нiщо не помагало. Маринка пручалася, дряпалася, рвалася до матерi у кухню.

–  Не пускай її сюди!
– крикнула панi.

Насилу Христя забавила Маринку, посадивши на килимi гратись цяцьками, а тут Iвась розходився - веди його купатись.

–  Не можна. Мама не велять, - умовляє Христя.

–  Купатись!
– одно репетує Iвась, поки не вскочила червона, як огонь, Пистина Iванiвна i не надавала ляпасiв. Iвась пiдняв ревище.

–  А стидно такому великому та так кричати, - умовляла його Христя.
– Он бачте, як Маринка гарно грається. От цяця баришня!

–  Ця-ця… - одказала Маринка, граючи очима, i, вхопивши на оберемок завбiльшки з себе куклу, почала її колихати.

Iвась, червоний, як кiшка, скочив до Маринки на килим i за одним махом порозкидав кукли геть по долiвцi. Маринка знову залементувала, а Iвась одiйшовши до столу, почав гикати.

–  Чи ви довго менi будете кричати?
– гукнула панi, виглянувши з кухнi.

–  Он та… лається, - одказав Iвась i вказав на Христю.

Христя завмерла на мiсцi: що, як панi справдi повiрять? Та й недобра ж яка дитина!

Насилу Христя утiшила Iвася, насилу звела його з Маринкою i трохи спочила, коли вони загралися. Потiм, як у печi витопили, - треба на стiл накривати. Прийшов пан i панич - обiд подавай, за столом служи: те прийми, те подай, те перемий, перетри.

Пiсля обiду нагодованi дiти замовкли, пан лiг спати; панич пiшов у свою хату - зачинився. Прийшлось спершу перемитiї посуду та тодi i собi за обiд сiсти.

За обiдом Мар'я розговорилася. Розмова вертiлася бiля панича i хто вiн такий, i де служе, i який ввiчливий, доступний, балакучий.

–  Коли 6 трошки повнiший, що б то за красивий був!
– вихваляла Мар'я.
– Трохи лиш чи наша панi у нього не теє… Бо як зайде за нього розмова - не нахвалиться кумом. Вiн хрестив Маринку… А що панянки у городi - то кожна сьогоднi б пiшла, аби сватав. Та ба! Нi на кого не хоче промiняти попадi. Пiп у церквi вечерню служе, а вiн з матушкою чаї розпиває. Пройдисвiт! А все добрий чоловiк, - додала Мар'я й позiхнула.

–  Спати хочеться?
– питає Христя.

–  Аж гiлля гне! Подумай: анi на волосинку не заснула. Оце зразу пiду в комору та й закочу; а ти, будь ласка, попорайся за мене.

Упоравшись, Христя повела дiтей у садок. Панi собi вийшла з роботою на рундук i, мугикаючи пiд нiс, щось плела. Швидко-швидко перебирали її тендiтнi пальчики якiсь прутки, з-пiд котрих випливала дiрчава стежечка, далi - кружало, далi знову стежечка. Христя здивувалася… Вона бачила, як плетуть жидiвки панчохи, тiльки ее не те, ее - щось iнше, друге.

–  Що то ви, бариня, робите?
– несмiло спитала вона й почервонiла. Панi, глянувши на неї, зареготалася, дзвiнко, гулко так залилася… Тiло її тремтiло, личко зарум'янилося, два ряди бiлих зубiв заблищали, а очi так i грали, так i горiли… "Та й хороша ж яка панi, як регочеться!" - подумала Христя.

–  В'яжу, - одказала Пистина Iванiвна.
– Не бачила нiколи, що так витрiщилася? Дивись.

Христя збiгла до неї аж на рундук, а панi почала показувати, як в'язати.

У Христi аж в очах миготiло, голова кругом ходила, дивлячись, як швидко панi мiдяним прутиком хапала нитку, в'язала петелечку, в ту петелечку знову втягала нитку i - не знать як - уже робилося двi петелечки. Христя аж зiтхнула.

–  Не поймеш?

–  Нi.

–  Хай колись навчишся.

День крався до вечора. Сонце повернуло геть з полудня i страшенно пекло; повiтря, аж жовте, пашiло, мов з печi. У садку, в прохолодi - i то було душно-млосно. Дiтвора вередувала, не гралася.

–  Веди їх у хату, - сказала Пистина Iванiвна.

–  Там же пан сплять, - увернула Христя.

–  Доки йому рутити? Ще мало спав? Однаково виспиться - та ii пiде на всю нiч, - зморщивши свої бiлявi брови, мовила панi.

Христя стрiла на дверях пана - заспаного, облитого потом.