Шрифт:
– Ліко?
– Няу!
– Де ж ти Ліку подів?.. Вона сама хоч щось їла?
Чи тільки курила?
– Няу!
– Ну звісно, ти лише про свою миску дбаєш… - Праворуч… - Лі-ко?
– В спальні безлад, комп вімкнений… - Лі-ко!
– ліворуч… ні. Праворуч (на кухні)… Теж ні. Гм… Гаразд.
От би вони так відчинялися, ці кляті двері, як зачиняються. Ключ до кишені (Ліка не дозволяє залишати ключа на столі - це ніби-то «до сварки», і на ліжку - «до самотності», а під килимком не залишаю ніколи, мені ж-бо не треба витягувати себе з ванни. Як барон Мюнгаузен з багна…). А може злізти у ванну?..
– Няу!
– Ну ходи вже сюди, іди до мене, Фестере, сонечко…
– Ййяяаауррр! Мрррваурр!
Доки набирається вода… На моніторі висить текст, який набирала Ліка (я не лізу в її записи, але якщо вона його не закрила…)
___________________
І воно знову починає цідитися з неба - нудотно і невблаганно - з самого зеленого серця літа, з самого сонця, так, ніби сонця не було не лише кілька годин тому, а й взагалі не було ніколи. Хвороба літа, хвороба серця, що перетворюється на грудку вогкого тютюнового попелу під крилом розкошланої пташки. Дощ, від якого погляд поростає пліснявою, а слова - безнадійні рибалки по пояс у воді. І довкола - безліч гострих зіниць - кол на воді, що тануть, і повні ботфорти води, і мертвий поплавок… Через місяць такого ритуально-жалобного літа мені почало снитися багаття. Заплющу очі й бачу вогонь, і його осердя, і кожну гілку, і дрова з вишні, з сосни, вуглини й іскри від листя, що горить, мов фейєрверк, і візерунки диму, і балет тіней. І більше нічого, тільки багаття, так само, як і не уві сні, коли весь час підкидаєш та ворушиш і вмощуєш дрова, - тоді ж дивишся лише у вогонь, і ні про що не думаєш. І отак всю ніч сидиш перед багаттям, а вранці розумієш, що це був сон. Потім сталося ще гірше - я заплющили очі і побачила зоряне небо. Рясне розкішне літнє зоряне небо, яке буває у серпні в Криму. Просто лежиш всю ніч горілиць на піску і дивишся в небо на зорі, й не помічаєш, як тебе зморює сон. А вранці, коли прокидаєшся в ліжку, розумієш (розумієш, розумієш, і ніяк не можеш зрозуміти), що зоряне небо тобі снилося, а потім… Ось тоді-то мене вперше налякала ця плутанина: коли засинаєш на березі простонеба чи десь біля багаття, а потім прокидаєшся у своєму ліжку, то що ж насправді тобі сниться? Бо ж, коли засинаєш в ліжку, а прокидаєшся перед ватрою чи під зоряним небом, то що ж таки є сном, а що відбувається насправді?.. Втім, я - літо-зоре-вогнепоклонниця - вирішила обрати за реальність той простір, де бувають зорі і сухі дрова. І… облажалася! Бо якось залізла під ковдру і до мене прийшов тривіальний сон - такий-собі «жіночий роман з багатьма невідомими», безглузда і заплутана проза підсвідомості. А вранці за вікном - як різдвяний холодець - бовванів уже сірий драглистий дощ, і цілий день - вогкі шелесткі мерехкі сутінки… Літо в реанімації. The end.НЕВИЛІКОВНЕ ЛІТО
… Молко полюбляв залізти в мої документи, або у мій записник, або в щоденники своїх коханок (юні графоманки були його пристрастю, графічний вуайєризм - невиліковною вадою)…
Я теж, до речі, люблю відкиснути у ванній…
Дз-з-з-трррр… Дз-з-з-трррр (апарат, мабуть знову купався) - Слухаю? (добре, що Ліка залишила його тут…) Так. Що?! О господи… так… Перша Швидкої Допомоги, на лівому березі, я зараз приїду, я вже їду!!!…. Як померла?.. … Ліко… подібне до шкіри удава тавро автомобільних шин… Лі-ко… сестра?..
___________________
Ти здогадуватимешся про мене я здогадуватимусь про тебе і все це є Бог сузір’я Ведмедика Пуха я молюся за тих хто в дорозі колись ми на шляху до Криму бачили силу силенну лелек на ланах засіяних соняшниками я мо лю ся за тих хто в дорозі а надто за тих хто пересуваєть ся автостопом молюся автостопом і знаю напевне що Бог вислуховує молитви за самогубців наркоманів та нехрещених і я знаю що він не прощає лише причетних до сатанинської офіри аборту дітовбивці залишають на сонці темні плями висиха джерело з молоком і медом і квіти і бджоли стають убивцями але що до того людцям легковажним вони шукають життя на Марсі бо Землі вже не сила носити стільки убійників усі ми вирізані з черева матері роздратованими різниками накалоріяхтавітамінахвиплекані згідно з науковими таблицями всі ми маленькі нещасні комп’ютери ввім кнені у перенапружену мережу агресії в голому інформативному полі простонеба непотріб шмаття бо коли жінка народить різники забирають від неї дитину заради своїх сатанинських відправ і задурюють голову жінці одпочинь мовляв попереду все життя…ЛИСТИ ЕЛІКИ ТА БАГАТО ВОГНІВ
(ПОСТСКРИПТУМИ)
У мене є братик Майк. Доволі пафосно… Я стільки разів обіцяла йому написати листа (він мешкає поблизу мене і часто заходить у гості).
Привіт, Майку! Все, що я написала, розподіли на купки, заліпи у конверти і вважай листами до тебе. Адже ми все переживали разом. Лише ти впізнаєш всіх, про кого йдеться і згадаєш все, про що йде мова.
P. P. S. Дякую тобі, Боже, що у мене немає подружок.
Я бачила тебе вчора, і ти була вагітною… Ти була спотворена вагітністю мого прокляття. Це означає, що я - вільна. Дякую.
Все, що намальовано в підручнику з анатомії, має насправді зовсім інакший вигляд. Звикнеш до тих кольорових абстракцій (а ви казали, що підручників з абстракціонізму не існує взагалі) - і ніколи в житті не розпізнаєш, наприклад, паренхіми, або жіночих статевих органів… Уява! Збочене уявлення вмить перетворить мозкову тканину на молочні залози, ліву сідницю - на праву мозкову півкулю, а очне яблуко - на склеп скарабея… А-натомі(сть)-я ніколи не працюватиму в реанімації, бо знаю, яким воно є.
Для спілкування на межі двох (щонайменше) світів мені бракувало б фантазії. Занадто реалістичними були б у моїх очах напівтрупи. Екологічний прогноз екологічної катастрофи.
Просуваюся вниз трохи вище строкатого рівня бруківки у протилежному напрямку Уздовж людей, виплетених кострубато і грубо з лози та вовни Посилаюся на свої вапнові емоції, які, Сподіваюся, не залишили плям на медвяній бруківці Хмари - немов шпалери обідрані в обгорілій оселі неба зимового залізобетонно - сірого…
Занотовувати свої сни - непогана, проте марудна ідея вбивання часу Адже вбити можна і те, чого не існує, Бо все існує, допоки існуєш ти сам, І - лише для тебе… Існування моїх скульптур пояснити можливо безліччю способів І від того вони лише зблякнуть, але існування свого не припинять, Бо їх не існує…
Мені снився собака, що спав у глибокому снігу поруч зі мною.
Висолоплював язика, витріщав очі прозорий демон пустелі зі скла, бетону й брудної криги.
Сновигали брудні авта десь поблизу -