Шрифт:
Ліка подивилася на своє відображення в каламутній шибці, посміхнулася театральною пос мішкою незрячим очам свого відображення, ска зала:
«Дякую, серце.», цокнулася з Кітем і ковтнула коньяк («Ацетон ацетоном, «каніна», - подумала здригаючись і запила пивом «з гарла»). Всі загомоніли, потягнулися цокатися пляшками та імпровізованими келишками. Чоловік Ліки, як завжди відсторонено і зверхньо посміхаючись, випив і чмокнув Ліку в потилицю.
Десята ранку. На трасі двоє. Високий з величезним наплечником (Олекса) і маленька з вишитою торбинкою (Еля). За спиною - пост ДАІ і табличка «КИЇВ». БуГалтера і Ксюшу щойно підібрав TІR, про який можна лише мріяти.
– Сумнівно, що хтось нас підбере. Все через твій наплечник. Він більший за тебе. Ти можеш хоч мені відкрити велику воєнну таємницю на біса тобі в Одесі першого квітня намет?!
Чистозелені риб’ячі очі Олекси сяють, мов гральний автомат, що викинув Джек Пот:
– Я вперше їду стопом, - промовляє він з інто націями хлопчика, який експромтом дає бліцінтерв’ю на Майдані Незалежності якійсь вбогій ТРК штибу «Тоніс»,»Гравіс» чи бодай «Пеніс».
– Ми раніше тільки зі спелеологами…
– О спелеологія - це серйозно! Крейза! Стільки причандалля, що сам чорт не розбере коли і як вони встигають його використати і взагалі дотягти його до своїх печер!
Повз суне віз о двох конях. З возу приязно си гналізують люди у валянках, мовляв, сідайте, підкинемо!
– О супер! Треба спитати чи не підвезуть на своєму надшвидкісному пепеладзе до Умані чи до Білої Церкви!
Віз повільно мікшується з небокраєм. По той бік шосе оживають декорації до того незворушної мирної техніки. Шоу Просапних Механізмів. Проорювання мозкових доріжок. Ланка тракторів і бульдозерів на чолі з асфальтоукладальником, поважно вирушає у напрямку склохалабуди ДАІ по команді жовтогарячих спецмурах.
До кожного грифа прив’язана бомба Грифи високо в небі летять Віджахують дельтаплани наци З повними баками ефедрину - Торжество Шостого Рейха…
Це схоже на воєнний парад. Даішне бунгало складає останню молитву й офірує першій-ліпшій соплі марки «Жигулі» останній штраф. Парад триває. Зараз пройде колона даішників - спецназ-зтого-світу імені Техаської Зебри. За ними - колона детепешників імені Ордена Гіпсової Пов’язки.
Колону замикають ноші з коматозними - віртуальна десантна рота імені третього реанімаційного відді лення місцевої лікарні швидкої допомоги №1.
Пересічні громадяни їх ще звуть «Труна з коліщатами». Погойдуються на списоподібних штативах пляшки з глюкозою та фізрозчином. Прозорі мацаки крапельниць присмокталися до вен й ссуть жертовну кров воїнів. Штативи з крапельницями, немов хоругви, урочисто несуть порцелянові медсестри.
– До Білої підвезуть!
– Мерщій! Речі хапай!…Уфф, доброго ранку.
Водій похмурий і мовчазний.
– До Білої!..
– Заспокійся, я чула. Грошей вимагатиме, паршивий жигуль… Я ж тобі казала, що це народна прикмета: тільки-но запалиш цигарку, з’являється транспорт, хоч тролейбус, хоч трамвай. За містом теж діє. І завжди така жаба душить за ту цигарку!
Втім, це моя особиста жертва Шляхобогу. Ти ж не куриш.
– А ми що, йому не заплатимо?!
– пошепки на вухо, і очі як у нажаханого лемура, який зненацька похлинувся авокадо (чи що вони там їдять, лемури).
– Ти вчора народився чи сьогодні вранці?
Придбав би собі квитка на потяг «Київ-Одеса» і сидів би три доби на морському бережку голодний і тверезий. І у поролонових вухах, якби розчулені одесити подарували на згадку про 1 квітня!
– Ну, я думав, це як розвага, спорт…
– Ні фіга собі спорт! Їхати приміром до Криму на місяць як мінімум з однісіньким заклеєним жувальною ґумкою баксом і двома пакетиками перлового супу! Це, сонце, романтичні будні. Стиль життя, але дещо тої… нав’язаний самим життям.
– Все одно незручно якось.
– Минеться. Бачили очі, що купували. Щоправда, його, мабуть твій туристський вигляд збив з пантелику. До речі, ще одна перевага драйвера над соплею: нема морально-етичних дилем, совість не мучить, не страшно, що поб’ють, бо драйвера знають хто ми, роуді, і коли вже беруть, то, будь певен, знають, що роблять. Які тут гроші! Швидше за все ще й самі тебе нагодують.
Під Білою Церквою все, що не було забетоновано чи заасфальтовано, променилося Мать-і-Мачухою.
Одна пухнаста квітка потрапила до ксивника, - в гербарій вписок і телефонів.
– Jesus Chrіst! Як це ти примудрився таке застопити?! Тебе сприймають як мандрівного лауреата фестивалю бардівської пісні, факт!
Краплеподібний сталевосиній мікроавтобус зливався з повітрям. За попелястими лінзами вікон мерехтіла зелено-жовто-сіро-теракотово-блакитна смуга, розкраяна білою навпіл. Металевими плямами всмоктувалися-і-миттєво-вилітали-з-простору стрічні авта. Віртуальна поїздочка, крутіша за вакуумну систему «Кетамін - Реланіум». Лишилося почуття сексуального задоволення.