… аж тут тобі раптом… … краєчок (язик не повертається назвати це подолом) Еліної спіднички (в народі подібне ультраміні зветься «максі-пояс») відчув легкий, але зухвало - впевнений дотик чиїхось пальців. Вказівного та великого пальців - так, ніби між пучками звичним жестом розтирають порошинку, зняту з вилоги, аби струсити її геть. Безперечно, чоловічих пальців. Тканина нашорошилася, гаряча опійна хвиля бухнула в еліне тіло, а думка так і не встигла виникнути, бо зазвичай жіночий мозок (принаймні Еля належала саме до цього типу жінок) миттєво і надовго відключається від подібного штибу несподіванок.

Спідничка відчула себе вочевидь зайвою на цій істоті, і спробувала розслабитися.

Про всяк випадок обережно, але вже вся п’ятірня прокралася до тієї самої примітки, де непрозоро зазначено, що Еля носить нижню білизну від верто - умовного стилю: дві вервечки і один (не біль ший за пачку «Vogue») трикутничок. І що саме в місці стику вертикальної вервечки з трикутничком - у надлегкодосяжний контрапункт до цієї бікініскрипічної теми - можна плавко занурити - спершу - середній палець (більшість чоловічих іс тот, теж, і аж ніяк не мозком, відчуває категорію істот жіночої статі, де безпечну можливість подібного штибу несподіванок гарантовано). Єство - волога - бо - людина - на - сімдесят - чи - скільки - там - відсотків - складається - з - води…

«Станція Гарб’івка. Наступна станція Сновоблонь. Громадяни пасажири! Виходячи з вагону, не залишайте свої речі.» - Сновигали в шибах звукові рядки. … у Елі склалося враження, що оточуюче - натовп (який важко розхрінити на окремих людей) у вагоні метро - їй наснилося, бо важко уявити собі, щоби чоловік міг тааааааааак трахнути (і взагалі трахнути) в подібній ситуації. В тому, що її високопрофесійно дере досить потужний прутень, вона не могла сумніватися. Гіпотезу про те, що саме це - сон, довелося відкинути одразу і без вагань (в чому - в чому, а в сексі Еля могла відрізнити реальність від сновидіння, чого не можна було з упевненістю сказати про інші боки її життя).

До тієї терпкої миті Еля була впевнена, що подібне в громадському транспорті дозволяють собі лише японські та «гонконголезькі» маніяки (і навіть не в години пік, а, приблизно, після другої ночі - до котрої в країнах сходу працює андеґраунд Еля не знала, - коли вагони порожні, і тільки якась самотня і приречена за законами віктимології ідіотка…), та й те в трілерах, детективних романах, або… ааааааааа… щщщеееееееее… щооооооо оо…. цеееееееееее…. їййййййїїї… власссснааааааааа…. дааавняяяааа…. е - ро - тииииииииич - тич - тич - на!
– фан - та - зззззззззі!
– йяяяяаааааааауууууу…

Як цей «заспинних справ майстер» примудрявся пестити Елю звідусіль - ніжно, легко і наполегливо, - коли у натовпі було не те щоби не поворухнутися - не продихнути… професіонал… мабуть не надто велетенський на зріст, якщо так зручно (Еля була маленька)… потяг, звісно, зупинявся, ті, що розташувалися ближче до дверей, навіть намагалися виходити, дехто примудрявся заходити (занурюватися), - Елю штовхали щільно зліплені людські тіла… рух потягу додавав доречного похитування….

Понад людськими головами кахикнуло: «… стан ція Сновидійська. Наступна станція - Героїв Блюзу».

Еля належала до категорії жінок, що їм отак, ззаду - найприємніше, але саме так вони чомусь не можуть скінчити. Судоми партнера Еля теж не відчувала, до того ж він продовжував… У Елі склалося враження, що він прагне будь що задовольнити її. І від того їхнє зростаюче напруження розпалу з’єднує їх за принципом сполучених посудин, зациклюється, не знаходячи виходу…

Перед кінцевою зупинкою незнайомець однією рукою загорнув Елю у свій плащ і міцно притис до себе, а іншою схопився за бічний поручень, - і скільки їх не штовхало, крутило, кидало і тягло до виходу хвилею натовпу, що прагнув якнайскоріше вивільнитися, випручатися, визволитися, виборсатися…

«Станція Героїв Блюзу. Кінцева. Поїзд далі не йде. Звільніть, будь ласка, вагони.»… … - вони таки лишилися у вагоні. Самі. Двері зачинилися. Потяг рушив. Світло не згасло.

Еля впала в якийсь коматозний стан: збудження не проходило, натомість паралізував страх. Як не смішно, страх не того, що тепер, коли вони лишилися самі, цей маніяк може її вбити чи покалічити, а того, що ось зараз їй доведеться побачити його, і, можливо, він виявиться якимось потворним виродком. Або скаже, що хворіє на СНІД. Або - ще гірше - сповістить її про те, що він - курсант танкового училища.