— У цій книзі йде дощ, гримить і блискає, — сказала пані Конопелька, — а оно в тій шумить ліс, пахне хвоєю і чути чиїсь кроки, похрускування сухого гілляччя, у тамтій сходить зимове сонце, а в тій — заходить… Ніколи не беріть до рук книгу, в якій заходить сонце, бо то може бути ваше сонце…

Натрапивши на це місце, Ярош з подивом пригадав свій переклад творів арканумського поета Люцилія, а також опис його книгозбірні, зроблений кимсь із друзів. Серед тих книг були:

Книга порад

Одна чудернацька Книга, яку подарувала Люцилію сліпа Вівдя, складалася з порад. У передмові невідомий обіцяв тому, хто буде чемно слухатись їх, великі блаженства. Але сліпа Вівдя попередила, що Книгу просто так, задля забави, читати не можна, книга все одно впливатиме на читача і руйнуватиме його душу. Хіба якщо перегортати сторінки ножем, який освячено дванадцять разів, а перед прочитанням посипати посвяченим маком.

І якось Люцилій відважився прочитати кілька сторінок, озброївшись освяченим ножем.

«Коли тобі з'явиться Диявол, спробуй Його переконати, що ти не маєш щодо Нього жодних ворожих намірів, — писалося в Книзі. — Але чини це обережно, без поспіху, бо Диявол — істота, яка повільно мислить і може неправильно тебе зрозуміти.

Найкраще почати з очей. Візьми в обидві руки його руку, зазвичай увінчану величезним чорним кігтем, і видлубай собі ліве око. Правого поки що не рухай, щоб не помилитися в усіх наступних діях. Отже, потім, не випускаючи з рук Диявольської руки, вибий нею собі зуби. На кров не звертай уваги — рано чи пізно все одно перестане юшити.

Тоді відпусти Його руку і вклонися Йому. Каменем, якого ти завше носив за пазухою, вдар себе в груди. Якщо за першим разом переламаєш собі ребро, то вважай, що з тебе неабиякий зух, і можеш пишатися своєю спритністю. Видобудь виламане ребро і подай Дияволу. Цей акт особливо важливий, і мусиш поставитися до нього якнайповажніше. Адже згодом із твого ребра Диявол сотворить Ясну Панну, яка народить тебе. Правда, прийдеш на цей світ не сам, а в образі близнюків, з яких один буде лівим, а другий правим.

Тепер, коли ти забезпечив своє майбутнє, можеш поводитися сміливіше. Дияволу це, безперечно, сподобається. Найважливіше, роби все під регіт і співи, щоб таким чином показати, який ти відчайдух.

Бий і далі себе каменем у груди, витягуй ребра і шпурляй Йому до ніг. З них повиростають твої діти, які пишатимуться тобою. Шматуй себе без жалю.

Диявол буде неабияк зворушений, коли запропонуєш Йому робити з твоїх кишок бальони. Він надуватиме, а ти пробивай їх шпичкою. Ось побачиш, як Він буде тішитися при кожному «Пах!»

Та й тобі — забава.

Останню кишку — найтовщу — приклади Дияволові до дупи і попроси його перднути. Коли кишка наповниться газом, вознесися з бальоном у голубі небеса і стань янголом».

Книга «Ятір»

Ця книга була така груба, що її навіть важко було втримати в одній руці. На першій сторінці намальовано було звичайний ятір, який наставляють у річці на риб, і більше нічого, але, перегорнувши цю сторінку, можна було натрапити на текст, який змушував задуматися, чи варто продовжувати гортати книгу.

«Любий читачу, — писалося там. — Май на увазі, що коли відважишся читати книгу «Ятір», то з кожною прочитаною сторінкою втрачатимеш на вазі, усе маліючи і маліючи, щоб у самім кінці стати зовсім леліткою, котрій, можливо, й не під силу уже буде перегорнути останні сторінки. Але якби ти встиг прочитати цю книгу до самого кінця, перш ніж зникнеш, то враз повернешся до первісного стану, а до того, ще й здобудеш вічне існування. Отже, читати треба якомога швидше, намагаючись, проте, не пропустити жодної сторінки, ані жодного слова, інакше вся твоя праця піде намарне. Якщо спробуєш зазирнути всередину, втратиш зір. Мусиш гортати сторінку за сторінкою, а коли дійдеш до другої половини, то натраплятимеш на малесенькі розплющені трупи своїх попередників. Нехай вони тобі стануть пересторогою і приспішать твоє читання.

Оце і все, що тобі дозволено знати про цю книгу».

Люцилій поклав собі приступити до читання цієї книги лише тоді, коли відчує, що настала пора помирати, чомусь був упевнений, що зуміє його передбачити. Смерть у книзі здавалася йому неймовірно захоплюючою, набагато цікавішою, ніж у ліжку.

Книга «Мурашник»

Ця книга могла будь-кого роздратувати, навіть такого терплячого читача, яким був Люцилій. І лише його святобливе ставлення до книг не дозволяло шпурнути її у вогонь.