— Цілком правильно.

— Так я й думав… І, знаючи ваш допитливий характер, здогадався, що ви влаштували в печері засідку й чекаєте повернення її мешканця, тримаючи напоготові револьвер. То ви й справді подумали, що я злочинець?

— Я не знав, хто ви такий, але вирішив з’ясувати.

— Чудово, Ватсоне! А як вам удалося відшукати моє житло? Ви, мабуть, побачили мене під час погоні за каторжником, коли я за власною помилкою дозволив місяцю світити мені в спину?

— Так, я вас тоді побачив.

— І стали обшукувати всі печери, поки не наткнулися на цю?

— Ні, мене навів на слід ваш хлопчина: за ним тут дехто стежить.

— А! Старий джентльмен з підзорною трубою! Я бачив, як сонце виблискує на її лінзі, але спочатку не міг здогадатися, що то за штука. — Він підвівся і зазирнув у печеру. — Так-так, Картрайт тут уже побував. Що це за папірець? То ви їздили до Кумбі-Тресі?

— Так.

— Побачитись із місіс Лаурою Лайонс?

— Саме так.

— Чудово! У своїх розшуках ми з вами, мабуть, рухалися паралельно. Що ж, тепер потрібно поділитися отриманими відомостями, і тоді в нас буде більш-менш чітке уявлення про цю справу.

— Я страшенно радий, що ви тут! У мене вже нерви почали розхитуватися під тягарем усіх цих таємниць і відповідальності, що лежала на мені. Але як ви сюди потрапили і що тут робите? Я ж бо думав, що Холмс сидить на Бейкер-Стріт і трудиться над справою про шантаж!

— Я хотів, щоб саме так усі й вважали.

— Виходить, ви користуєтеся моєю допомогою, але водночас не довіряєте мені! — розсердився я. — Це несправедливо, Холмсе!

— Друже мій, і в цій справі, й у багатьох інших ваша допомога була для мене безцінною. Якщо вам здається, що я вас якось ошукав, благаю, не гнівайтеся! Відверто кажучи, я пішов на це почасти заради вас. Я відчував, що вам загрожує небезпека, і приїхав сюди особисто розслідувати справу. Якби я був разом із сером Генрі й з вами, мої погляди нічим не відрізнялися б від ваших, та й супротивники наші були б напоготові. Приїзд до Баскервіль-Холу дуже зв’язав би мене, а так я міг вільно діяти, залишаючись за лаштунками й готуючись виступити на сцену в найкритичнішу хвилину.

— Але навіщо вам знадобилося ховатися й від мене?

— Якби ви знали, що я тут, це нічому б не допомогло і, можливо, навіть скінчилося б моїм викриттям. Вам, напевно, захотілося б розповісти мені про щось або ж ви з властивою вам добротою раптом надумали забезпечувати мене тут зручностями. Навіщо піддаватися непотрібному ризику? Я привіз із собою Картрайта — пам’ятаєте хлопчика з розсильної контори? — і він чудово мене обслуговує. Ви ж знаєте мої скромні потреби: шматок хліба, чистий комірець, — що ще людині потрібно? До того ж Картрайт — це зайва пара очей і зайва пара ніг, причому досить прудких. Те й інше виявилося для мене просто скарбом.

— Виходить, усі мої звіти писалися намарно! — сказав я тремтливим голосом, згадавши, скільки праці й гордості за цю працю було вкладено в них.

Холмс вийняв з кишені стосик листів:

— Ось ваші звіти, друже мій, вивчені якнайретельніше, у чому ви можете не сумніватися. Я так добре все влаштував, що вони потрапляли до мене з запізненням тільки на день. Прийміть мої гарячі вітання. Завзятість і спостережливість, які ви виявили в такій надзвичайно складній справі, вищі за будь-яку похвалу.

Я ніяк не міг примиритися з тим, що мене так спритно надурили, але теплі Холмсові слова розсіяли моє невдоволення. Окрім того, в глибині душі я відчував, що мій друг має рацію і визнавав, що в інтересах справи мені не варто було знати про його появу в цих місцях.

— Отож-бо! — сказав він, дивлячись на моє просвітліле обличчя. — А тепер розкажіть мені про свій візит до місіс Лаури Лайонс. Я відразу здогадався, до кого ви поїхали, бо тепер мені вже зрозуміло, що це єдина людина в Кумбі-Тресі, від якої ми можемо чогось домогтися. Відверто кажучи, якби ви не побували там сьогодні, ймовірно, я сам завітав би до неї завтра.

Сонце вже сховалося, над болотами згустилися сутінки. У повітрі відразу схолодніло, і ми перейшли до печери. І там, сидячи в пітьмі поруч із Холмсом, я розповів йому про свою розмову з місіс Лайонс. Він так зацікавився нею, що багато чого мені довелося повторювати двічі.

— Це все дуже важливо, — сказав Холмс, коли я закінчив. — Справа надзвичайно складна, і в ній був один пробіл, який дотепер мені ніяк не вдавалося заповнити. Ви, ймовірно, знаєте, що Степлтон у великій дружбі з місіс Лайонс?