– А Зіну, по-моєму, Іра шукала,- сказала Катя. Та однаково гра на сьогодні скінчилася.

Катя по-дружньому обняла Тоню.

– Ти тільки швидше читай, а то ж мене дівчатка лаятимуть, що я спочатку малим виділяю.

– Хіба я мала? – навіть образилася Тоня. – Я ж середня.

– Ну, все-таки. І Ася, і Роза вже піонерки, а ти ще ляльками граєшся.

Тоня почервоніла.

– А хіба піонеркам не можна ляльками гратися? – спитала вона так серйозно, що Каті стало навіть шкода дівчинки.

– Ні, я не знаю, хіба є таке правило? – чистосердо призналася вона.

– Знаєш, я просто люблю вигадувати різне життя, – пояснила Тоня.

– Я розумію,- раптом сказала Катя. – Але я люблю щось таке вигадувати, щоб можна було самій і зробити. Ти знаєш, мені й досі дивно, що ми можемо щось вигадати, вирішити і зробити! Я ніяк не звикну до цього.

– Ти ж завжди щось робиш,- з захопленням сказала Тоня. – І садок, і стінгазети, і всі свята, і рада дружини – ти скрізь і ні від чого не відмовляєшся. От інші починають і кидають, а ти ні, – все по-справжньому робиш.

– Знаєш, це я все перевіряю,- одверто, але так ніби під секретом сказала Катя. – Це я все перевіряю, що ми насправді можемо зробити.

Адже ж я піонерка. Навіщо ж тільки називатися? – Вона усміхнулася – розмова почалася!.. – От ти прочитаєш книжку про Гулю Корольову. Вона була справжня піонерка і вже якщо поставить собі мету – обов'язково досягне.

– А мене ще не скоро можуть у піонери прийняти? – потупивши очі, несміливо спитала Тоня і знову почервоніла. Справді, куди ж! От тільки-но ляльками бавилась, а тут в піонери! – Ти думаєш, я ще дуже несвідома?

– Ні, я так зовсім не думаю,- щиро сказала Катя.- Навпаки, я думаю, що зовсім скоро приймуть, і я ще думаю, що ти зможеш допомогти нам із стінгазетою і журналом. Чому тільки старші? Треба, щоб і середні в усьому допомагали. І я думаю, ви вже цілком виросли, щоб вас прийняли в піонери. Тільки, звичайно, треба підготуватися, треба ж знати, що таке піонер, для чого вступають у піонерорганізацію.

– А ти розкажи,- пошепки попросила Тоня.

Світланка була ще мала. Ну, просто мала. Вона теж слухала Катю і Машеньку, але її щиро більш цікавив весь ритуал: як прийматимуть, що треба казати, чи одразу пов'яжуть червоний галстук. Їх готували до вступу разом, чотирьох середніх дівчат – Тоню, Світланку, Зіночку і Надю.

А про підслухану гру Катя розповіла Лені і Ліні Павлівні, і раптом всі втрьох почали згадувати, як колись давно-давно святкували їхні іменини.

– Все-таки нам ще встигли справляти,- з сумною усмішкою сказала Лена. – А от середнім і малятам – зовсім ні… не встигли… Я пам'ятаю, Зінин день був у серпні, а числа, звичайно, не пам'ятаю. Треба буде в серпні їй щось подарувати.

– Про Світланин тепер мати згадає,- сказала Катя.- А мій був у березні. Я в березні народилася. 15 березня.

– І мій у березні, я ніколи й не згадувала за цей час,- сказала Ліна Павлівна. – Це ж уже скоро. Що подарувати тобі, Катю, га?

– Ну, от ніби я напросилася, – почервоніла Катя. І щоб повернути розмову на інших, сказала: – А от коли день народження Тоні, зовсім невідомо. Правда, можна вигадати,- додала вона раптом.

А все до кінця вигадала Марина Петрівна.

Спочатку вона зібрала виховательок і порадилася з ними. Потім зібрала старших дівчат, і те, що дівчата почули, було дуже веселе!

– Ми вирішили святкувати іменини всіх наших дітей,- сказала вона,- вірніше, день народження. Але ж ви самі знаєте – більшість із вас не пам'ятає, особливо малята. Проте ми завжди можемо вибрати відповідний день. От, наприклад, Тоню цими днями приймуть у піонери. Хіба не може цей день бути і днем її народження?

– Ой, як добре! – зраділа Лена.

– Із цього року вона завжди відзначатиме цей день, все своє життя. Будемо вважати, що саме в цей день їй мине десять років. Про Зіночку ми вже знаємо – вона народилася у серпні, а Надя, казав її старший брат, у липні. Ми зможемо їхній день святкувати разом. А разом з Тонею ми влаштуємо й іменини Каті, адже і ти в березні народилася. Згода, дівчатка? І саме на канікули.

Дівчатка були в захопленні, вони верещали, посхоплювалися з місць. Тільки Катя дуже почервоніла і сказала:

– Та й Ліна Павлівна ж іменинниця. На другий день після мене!

– А-а! – протягла Марина Петрівна і так подивилася на Ліну Павлівну, наче спіймала її на гарячому. – Про себе вона змовчала! Гаразд! Буде в нас три іменинниці і пироги трьох сортів!

Це хіба педрада? Обмірковували, які подарунки приготувати, які плаття пошити, які пироги пекти, кого запросити в гості.

– Я не вестиму протоколу, я просто все по-хазяйському запишу! – сказала Ліна – секретар педради.