– А я бачила Гулю Корольову. Ще перед війною. Вона тоді закінчила школу.

– Де? Як? – схопила її за руку Тоня.

– Вона жила в Києві. Ви ж знаєте мою подругу Таню? Дочку Галини Олексіївни? Їхні мами дружили, Танина і Гулина. І колись ми їздили на виставку собак. Гулина мама взяла мене і Таню. В Гулі був пес, вона його сама виховувала, він її слухав з одного погляду. Так дивно – на виставку собак їздили і не думали, що Гуля буде героїнею.

– А яка вона була, Гуля?

– Знаєте, коли ми з Танею її побачили, ми одразу закохалися в неї. Вона була така мила-мила, проста дівчинка. У неї таке щире обличчя

було і очі ясні-ясні, чесні, одверті. Здавалося, не тільки сама вона ніколи в житті не збрехала, а навіть при ній ніхто збрехати не міг. І вона до всього хотіла сама дійти, все самій навчитися робити. Мені так шкода, що я лише раз її бачила. Вона кликала нас побігати з нею на лижах, адже вона була чудовою спортсменкою. Та так якось не вибралися.

– От шкода! – зітхнули дівчата.

– А Катя наша на неї схожа? – спитала раптом Тоня.

– Ну, от ще вигадала! – розсердилася Катя.- Гуля – героїня!

– Я думаю,- сказала серйозно Ліна Павлівна,- усі справжні піонери на неї трохи схожі, бо вона була справжньою піонеркою, а звичайно ж, у всіх піонерів мусять бути спільні риси. От у Каті є наполегливість, упертість у роботі, сила волі. Треба, щоб у всіх це було.

– Я дуже сердита,- мовила, насупивши брови, Катя. – Я знаю, я часто нестримана, різко кажу, коли мені що не подобається, а інколи ж я помиляюся! Не можна ж думати, що лише ти не помиляєшся! А Гуля була лагідна і добра. От Леночка, напевне, на неї схожа. А «спільні риси», справді, по-моєму, мусять бути в усіх піонерів.

Спільні риси! Легко сказати!

Які спільні риси можуть бути у малої Тоні з витриманою, незалежною Катею або з незрівнянно доброю Леночкою? Про Гулю нічого й казати! Але вона мусить наслідувати їх і позбавитися своїх хиб. Наприклад, сварки. Хіба можна уявити, щоб Катя так верещала, плакала і сварилася з Леночкою, Асею, Розою, як Тоня з Світланкою і іншими дівчатами через усякі дурниці? Потім – упертість. Тоня ніколи не відповідає грубо ні вихователькам у дитбудинку, ні вчительці в школі. Але вона може насупитися і замовкнути і, як спересердя раз сказав Борис: хоч чорта їй дай – ні пари з уст. І сама ж вона розуміє, як це нечемно і, може, образливіше за слова – адже це її найближчі люди, вони так піклуються про всіх дітей, про неї, Тоню.

Потім – секрети. Це хиба чи ні? Їй часто виговорюють і Леночка, і виховательки. У неї вічні секрети із Світланкою, і за це на них сердяться інші дівчатка. Але що ж поробиш, коли справді є багато речей, про які можна говорити лише із Світланкою?

Хоча незрозуміло – чому, наприклад, секрет для Зіни і Наді, що у неділю в них буде кіно? Адже однаково всі довідаються. А для чого ж треба робити страшні очі і казати: дай чесне слово під салютом, що нікому не скажеш? Або – що у Асі по контрольній з літератури не п'ять, як завжди, а чотири з мінусом. Або – що Олена Іванівна шиє до свят нові блузки старшим і, можливо, середнім, і всі клаптики обіцяла для Ясочки. Це ж усе таке, що всі можуть знати! А вони вже звикли завжди в куточку: шу-шу-шу та шу-шу-шу. І хлопці небезпідставно презирливо кажуть: Тонька і Світланка, як дві кумоньки, все у них таємниці і секрети.

Як ніхто не розуміє, що це зовсім не для того, щоб когось образити, а просто так цікавіше. Все-таки треба про це поговорити з Катею. Як вона ставиться до секретів і з ким у неї секрети?

Адже, напевне, у старших дівчат теж свої таємниці, тільки ніхто про це не знає. А про Тонині і Світланчині секрети завжди весь дитбудинок дізнається!

Звичайно, у них були свої таємниці і секрети – у старших дівчат. Зараз вони готувалися до іменин. Ще ж Тоня не знала, що в той день, коли її приймуть у піонери, в дитбудинку справлятимуть її день народження. Про день народження (а не про те, що справлятимуть) їй сказала напередодні Марина Петрівна.

– Ти знаєш, Тонго, як добре випало. Ми встановили з Леночкою (ну, Леночка ж усе знала – у Тоні навіть краплини недовір'я з приводу цього не виникло), що саме завтра тобі сповниться десять років. І якраз тебе і в піонери приймають. Бачиш, який у тебе знаменний день.

– Завтра день народження Тоні, правда? – засміялася Світланка. – От добре.

– І знаєте, як випадково збіглося,- ледве стримуючи сміх і намагаючися говорити серйозно, продовжувала Марина Петрівна, – завтра день народження Каті і Ліни Павлівни. Не забудьте привітати їх!

Ну, це вже справді – стільки подій в один день! І як це раніше Марина Петрівна не сказала!

Невідомо, що думали старші. Малятам, звичайно, діла було мало до всього цього, а от середні справді зашушукалися, і не тільки Тоня із Світ-ланкою почали готувати подарунки.

Щодо Ліни Павлівни Тоні одразу спала на думку блискуча ідея – обклеїти якусь невеличку коробочку черепашками, яких так багато привезла Тоня з Криму, і це буде коробочка для пудри!

– Вона ж не пудриться! – заперечувала Зіна.