Катя радісно поглянула на Машеньку, на Марину Петрівну.

– Справді, Марино Петрівно, дівчатка, тільки так, давайте так зробимо. Тонька така славна, мені її дуже шкода, я уявляю, як вона плакатиме. Але давайте так зробимо. Ну, приймемо її урочисто в піонери, доручимо їй щось, давайте з нею більше бувати, щоб вона не тільки з Світланкою.

– Адже і ми їй рідні,- промовила Леночка.- Треба, щоб їй і нас шкода було лишити і щоб Тоня й не мріяла про ту сім'ю.

– Адже ми їй рідніші,- навіть трохи ревниво сказала Ася. Материнська радість заливала серце Марини Петрівни. Які хороші

у неї діти, як усе зрозуміли!

– Тільки це не треба підкреслювати,- сказала вона,- треба дуже тактовно все налагодити. І все-таки про лист сказати.

– Якщо дозволите,- тихо промовила Леночка,- я з нею поговорю через кілька днів. А зараз хай Катя їй усякі доручення дасть, поговорить про піонерські обов'язки. Катя це вміє.

– Гаразд,- сказала серйозно Катя.- Я тепер буду з нею. Я хочу, щоб Тоня не сумувала.

* * *

Ляльку звали Ясочкою. Про Ясочку вчили вірша в школі, і Світланка читала його на святі. Усім дуже подобалося. Коли після свята шефи вийняли з довгої коробки чималеньку ляльку, Тоня одразу запропонувала назвати її Ясочкою.

Це була, напевне, дуже дорога лялька, вона закривала й одкривала очі, у неї були ніжні рожеві щічки і кучеряве волоссячко.

– Ой, обережно, не розбийте! – склала руки Світланка, коли ляльку виймали з коробки.

– Малята її розіб'ють одразу, – сказала ревниво Зіночка.

– Вона, напевне, фарфорова,- зауважила Катя.

– Може, дати її середнім? – запропонувала Ліна Павлівна, побачивши, якими очима дивляться на ляльку Світланка, Зіночка, Тоня, Надя і інші дівчатка.

– Хай у нас! Хай у нас буде! – аж застрибала Світланка. – Ми їй будемо плаття шити, ліжечко зробимо.

– Такі дорослі дівчата – і грати в ляльки! – презирливо мовила Роза.

Але Марина Петрівна розсудила так, щоб ляльку лишити в середній групі, і у вільний час дівчатка сідали в любимому куточку – за роялем у залі і шили, шили, шили…

Кастелянша Олена Іванівна дала клаптиків, і ляльці нашивалося придане. Шила більше за всіх Світланка, Зіна і Надя влаштовували без кінця ляльчині апартаменти, а Тоня вигадувала безліч історій з життя ляльки Ясочки.

Це була довготривала, нескінченна гра. Звичайно, Ясочка ходила до школи, Ясочка добре вчилася, у Ясочки були контрольні, і вона боялася завжди арифметики. Крім того, у Ясочки були всі таланти: вона чудово декламувала вірші (це за неї робила Зіна), мала прекрасний голос (за неї співала Надя, і хоча вона трошки пищала, усі уявляли, що Ясочка співає чудесно), і була найпершою балериною в усій школі (про це тільки розповідалось!).

Катя знайшла дівчаток у залі, в куточку за роялем. Катя зупинилася подивитися ноти на роялі, і дівчатка не звернули на неї уваги.

Гра їхня була дуже дивна.

Лялька Ясочка спокійно лежала на колінах у Світланки. Світланка, Зіна і Надя сиділи тихо-тихо, не зводячи очей з Тоні, а Тоня пошепки їм щось розповідала.

– Ах,- сказала мама (це розповідала Тоня, вона нібито читала по книжці), – нашій Ясочці завтра вісім років. Ми влаштуємо їй день народження. – Я спечу їй чудовий пиріг,- одразу сказала бабуся.

– З чим? – зацікавлено спитала Світланка.

– Не перебивай. Пиріг буде з яблуками,- швидко сказала Тоня і продовжувала тим самим тоном, ніби читала. – Я подарую їй чудовий товстий зошит,- сказав тато,- щоб вона записувала туди власні вірші і повісті і все, що їй подобатиметься. – А я подарую їй чудовий альбом для листівок,- сказала тьотя Ліна. – Я пошию їй білий фартушок з мереживом,- сказала мама,- дозволю скликати всіх подруг і влаштую для них чай. – А я подарую книгу «Четверта висота»,- сказав дядя,- і портрет Леніна.

Усі подарунки вони приготували під секретом, і Ясочка нічого не знала до дня свого народження, і навіть бабуся спекла пиріг, поки Ясочка була в школі.

– А день народження буде завтра,- раптом закінчила Тоня.

– Мені дуже подобається день народження. Але я читала про це тільки в книгах,- зітхнула Світланка.

– Який же у нас може бути день народження, коли ні в кого нема документів і ніхто не знає, в який день треба святкувати,- сказала розсудливо Зіночка.

– Звичайно,- покірно погодилася Світланка.

– Ну, мама тепер напевне знає,- сказала раптом Тоня, – вона влаштує.

– Справді! – зраділа Світланка. – І я їй скажу, щоб подарунки були мені і тобі.

Катя все чула. Ні, не треба, щоб ця розмова продовжувалася далі, її треба урвати – але які невідповідні умови для її власної бесіди!

– Тоню! Я тебе скрізь шукала. Я вже прочитала «Четверту висоту»,- сказала вона раптом. – Якщо хочеш, бери. Тільки зараз, бо там Ася моститься взяти.

– Ой, дай мені спочатку! – враз схопилася Тоня. – Дівчатка, ви чекайте, я побіжу з Катею.