Все почалося багато років тому з Тьомикових хом’яків.

Узагалі дитинство в мого напарника було непростим і важким. Одного дня, коли мій товариш був ще зовсім маленьким курдупелем, уся його група в київському дитсадку № 83 раптово, без будь-яких видимих причин почала лаятися страшними матюками. Підкреслюю — не якимись там міцними словечками на кшталт «чорт забирай», «трясця твоїй матері» чи «дідько тебе вхопить», а повноцінним — міцним, несамовитим й грубим — лихослів’ям.

Зачалось усе з того, що ініціативна купка найбільш кмітливих та безстрашних дітлахів під час ранкової зарядки замість привітання по повній програмі обклала лайкою фізрука. Фізрук був чоловіком бувалим, багато чого бачив і спізнав у житті, а проте, за його ж словами, геть не сподівався почути таку соковиту і колоритну промову, тим паче від чотирирічних шмаркачів.

На тому малеча не вгомонилася. Малолітні хулігани прудко перегрупувалися і посунули в клас, де від щирого серця, не соромлячись, виматюкали виховательку. Старенька жіночка, яка все життя пропрацювала у дитсадку, на жаль, не вирізнялася гранітною стійкістю характеру, якою міг похвастати фізрук, а тому, почувши таке промовисте звернення до себе, беркицьнулась на підлогу і заледве не склеїла ласти. За кілька хвилин її забрала швидка і відвезла до лікарні у передінфарктному стані.

Відтак у дитячому садку № 83 оголосили надзвичайний стан. Завідуюча того ж дня порушила розслідування.

Виявилось, що за день перед тим через раптовий перепад напруги у приміщенні Тьомикової групи згоріла електропроводка. З тутешнього ЖЕКу на місце аварії було негайно вислано загін швидкого реагування чисельністю у дві бойові одиниці, цебто двох монтажників, які відразу ж приступили до ремонтних робіт. Скрупульозне слідство показало, що на ранок електропостачання було відновлено, а діти чомусь почали обзиватися негарними словами й оскаженіло паплюжити всіх наліво і направо.

Завідуюча так і не змогла встановити зв’язок між двома вищезгаданими подіями, а тому вирішила звернутись за допомогою до начальника ЖЕКу. Старанна жіночка подзвонила у контору і попрохала начальника переговорити з майстрами, які здійснювали ремонт, — може, вони помітили щось незвичайне, перебуваючи у кімнаті з дітьми, щось таке, що дозволить пролити світло на загадковий феномен спалаху лихослів’я у дитячому дошкільному закладі, який до сьогодні лишався невідомим науці.

Начальник ЖЕКу все зрозумів і викликав бойові одиниці, цебто загін швидкого реагування, до себе в кабінет. Він сильно грюкнув кулаком по столу і сказав, щоб вони викладали все начистоту. Бідолашні монтажники розвели руками і повідомили, що нічого підозрілого не бачили і навіть гадки не мають, що такого могло трапитися з дітлахами. Начальник, утім, їм не повірив і наказав настрочити доповідну, що й було виконано без зволікань прямо у нього в кабінеті.

Через кілька днів написану трудягами цидулку офіційним листом (з обов’язковим повідомленням про доставку) відіслали завідуючій у дитячий садок № 83. Ось що писалося в даному документі: «Ми ні в чому не винні. Ми просто виконували ремонт електричних мереж. Стьопа паяльником паяв дроти, а я тримав драбину. Аж раптом розплавлене олово почало капати зі Стьопиного паяльника прямо мені на голову. А я тоді й кажу: „Стьопо, будь ласка, не треба мені більше розпеченим оловом на голову капати“. От і все». Відтак слідство зайшло в глухий кут, і, як ви розумієте, істинний перебіг подій, що призвів до таких жахливих наслідків у дитсадку № 83, нам уже ніколи не встановити.

Групу невдовзі розформували, одначе травма у Тьомика лишилася назавжди.

Так отож, все почалося з хом’яків, оскільки саме після того пам’ятного інциденту в дитсадку № 83 Тьомику купили першого хом’яка. Його батьки готові були на що завгодно, аби дитя врешті-решт відновилося від того страхітливого морального потрясіння.

Хом’як був тлустим, кошлатим і неповоротким. Глибоко філософського складу характеру. Справжнісінький хом’ячище! Тьомик прозвав його Кузею.

На противагу всім іншим гризунам, котрі зазвичай ганяють кругом і сіпаються, мов психопати, Кузя дуже мало рухався. Зате він багато їв. Попоївши, хом’як всідався на підвіконня, спирався боком на горщик з кактусом і спрямовував вдумливий погляд у далечінь, час від часу по-філософськи пчихаючи і ворушачи вусиками. Артем у таких випадках завжди вмощувався поряд зі своїм маленьким другом, і вже разом вони довго-довго спостерігали за життям невгамовного міста з висоти сьомого поверху. Хлопчик по-справжньому полюбив свого хом’ячка.

І все було чудово, аж раптом одного дня батьки Тьомика подумали, що Кузі, певно, нуднувато самому, і вирішили влаштувати їхньому улюбленому гризунчику — як би то краще висловитися?.. — любовне рандеву. Спеціально для цього товстозадому філософу притягнули від сусідів з паралельного під’їзду молоденьку й вертку хом’ячиху. Ясне діло, предки розраховували, що звірятка не просто приємно поспілкуються, але й — на радість їм самим та сусідам — успішно спаруються…

Слід відзначити, попри загальну вайлуватість Кузя не спасував. Попервах кудлатий товстун навіть страшенно зрадів. Побачивши молоденьку самичку, він збуджено запищав і з небаченою спритністю кинувся на хом’ячиху. З розгону він збив її з ніг, повалив і підім’яв під себе. Потому зайняв зручну позу зверху, гордо задер маленького рожевого носика догори, зробив кілька характерних ритмічних рухів і… помер. Ось так от просто, ні сіло ні впало, скорчився, завалився на спину і, образно кажучи, відкинув копита.