Ч ќт славно! ј нащо ж спiвають:

«апорозький козак

Ќе боњтьс€ собак?.. .

Ч ј к>=шки в вас не др€паютьс€?

Ч Ѕог з тобою, доброд>=ю!

Ч “епер чортзна-€к стало на ¬крањн>=! Ч каже, усе-таки за в>=кном, голос. Ч Ќаш брат не у вс€к>= двер>= й суньс€.

Ч оли не у вс€к>=, Ч каже винтовка, Ч так у моњ >= оп>=вноч>= можна.

Ч ѕане ћатв>=ю! Ч озвавс€ тод>= до його Ўрам. Ч “ак отсе ти не братаЇшс€ з запорожц€ми?

Ч , доброд>=ю м>=й! Ч каже, зачервон>=вшись з сорому, винтовка. Ч «апорожець запорожцев>= не пара. —е батько ѕугач, старець, або д>=д кошовий. <=з ким, >=з ким, а з њм ладити треба. “епер на ¬крањн>= усе так перевернулось, переплуталось >= перем>=шалось, що навпростець н>=куди не проњдеш. ”тремо ми запорожц€м носа, €к колись в>=зьме наша, а тепер поки що треба гладити за шерстю. ¬они-бо в цар€ велике пошанованнЇ мають >=, чого хочуть, усе одержують.

Ч Ќе њздить же нам, пане брате, >=з тобою одним шл€хом, Ч каже понуро Ўрам.

як ось ув>=йшов до св>=тлиц>= батько ѕугач, старий, довгоусий д>=дуган, >=з своњм чурою. ” простих с>=мр€гах, а сорочки чорн>=, €к сопуха. fа господарев>=, мабуть, на сей час було байдуже, що не од€гн>= гост>=: забувши >= своЇ панство, зустр>=в батька ѕугача з таким прив>=таннЇм, мов той у найдорожчих кармазинах.

Ч ѕрошу ж, Ч каже, Ч за ст>=л до громади.

Ч Ќе с€ду! Ч каже ѕугач, сто€ серед св>=тлиц>=.

Ч „ому ж не с€деш?

Ч “ому, що в тебе добрим люд€м така честь, €к собакам.

Ч ѕро €ких се ти добрих людей говориш?

Ч “а хоч би й про тих, що за в>=з хворосту плат€ть по дв>= пари вол>=в. “а ось вони й сам>= йдуть до твого вельможного панства. Ѕез мене ти њм не дав >= приступу.

”в>=йшли м>=щане в св>=тлицю да й сто€ть у порога.

Ч Ќу, скажи, Ч каже батько ѕугач, Ч за що ти в њх воли забрав?

Ч ўоб не рубали гаю, от за що!

Ч “а вони ж, коли хочеш знати, не в твоЇму гаю рубали, а в городовому!

Ч ” городовому, батьку! ” городовому, пане! Ч загули м>=щане, клан€ючись то ѕугачев>=, то винтовц>=.

Ч ќт славно! Ч каже винтовка. Ч « €кого ж се часу мо€ займанщина стала городовим гаЇм?

Ч “а це, пане, Ч одв>=тують, Ч по-твойому вона тво€, а по нашим маг>=стратським запис€м вона наша б>=г з на з €кого ще часу. ўе скоро батько ’мельницький вигнав л€х>=в та недол€шк>=в з ”крањни, то зараз >= дав нам прив>=лей ос€гти п>=д город пол€, гањ >= с>=ножат>=, €к>= сам>= улюбимо. ўе й дос>= Ї знаки, що позначили наш>= бурмистрове.

Ч “а се то ми знаЇмо, Ч каже винтовка, Ч що ви того т>=лько й пасли, €к би вхопити щонайкращий шматок >=з козацькоњ здобич>=! озакам було тод>= не до займанщин: козаки тод>= бились >=з л€хами понад —луччю, понад оринню да топились по багнах, а ви з своњми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращ>= пол€ та с>=ножат>=! —е то ми знаЇмо! “ак, отже, н>=! озацький бунчук переважить бурмистерську патерицю! ѕан полковник сам давав мен>= бунчука, щоб € його рукою займав соб>= займанщину, ск>=лько за день конем об’њду. :>=лий день не вставав € з своњми з кон€, >= тепер нехай н>=хто не говорить, що се не моЇ добро!

Ч ѕослухай, пане кн€зю, ти мене, старого ѕугача, Ч каже поважно с>=човий д>=д. Ч —тарий ѕугач н>= дл€ кого в св>=т>= душею не покривить. Ќехай м>=щане дечим >= поживились од козак>=в у польську «аверюху, та вже ж >= козаки почали тепер нагинати њм шињ справд>= по-шл€хетськи. «ас>=вши в њх маг>=страти, в ратуш>=, старшина козацька орудуЇ њх в>=йтами, бурмистрами >= райц€ми €к чорт€ка гр>=шними душами. оли тоб>= полковник дав займанщину, то нехай воно так >= буде; т>=лько ж не об>=жай добрих людей, верни њм њх воли.

ѕомовчав трохи винтовка да, гл€нувши на Ўрама, й каже:

Ч Ќ>=, нехай шукають њх у бурмистр>=в, що поробили в моњх га€х прикмети; а € докажу њм, що € своЇму добр>= пан. “реба сим безшабельним гевалам (хам, мужик Ч прим>=т. авт) збити трохи пихи.

Ч ќх, швидко с>= гевали зробл€ть вас гамаликами! Ч сказав тод>= батько ѕугач. Ч Ќе поможуть вам н>= шабл>=, н>= бунчуки! fурн>= ви, дурн>= з своЇю пихою, та й не каЇтесь! f>=тки моњ! Ч обернувсь до м>=щан. Ч ѕлюйте ви й на його гординю, й на його здирство! ћи вернем вам ваше добро дес€терицею.

Ч ќ, спасиб>= ж тоб>=, батьку, що хоч ти за нас уступивс€! Ч кажуть м>=щане. Ч ѕросимо ж до нас на вечерю. Ќе погордуй уступити до нашоњ простацькоњ господи. ѕрощай, пане кн€зю. ѕрийде й на нашу юлицю празник.

Ч ѕотривай, пане доброд>=ю, Ч каже винтовка, Ч € не хочу сперечатись >=з тобою через личак>=в. Ќехай беруть воли к нечист>=й матер>=, а ти оставайсь вечер€ти.

Ч Ќе до вечер>= тепер нашому брату, Ч одв>=товав ѕугач, Ч Ѕудуть хутко наш>= сюди п>=д Ќ>=жень. ќсь њдуть уже царськ>= бо€ре; ми њх до ѕере€слава не пустимо. арний город >= Ќ>=жень дл€ чорноњ ради. fак не до вечер>= вже нам тепер.