Ч ’имера, батьку! озацьке слово, химера! Ќехай лиш вињдуть у ѕере€слав царськ>= бо€ре, побачимо, €к та чорна рада устоњть против гармат! «апорожц>=в тод>= € здавлю, €к макуху, гетьмана њх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхн>=сть!

ѕодумав Ўрам да й каже:

Ч ќд твоњх речей душа мо€ оживаЇ, €ко злак од божоњ роси. “>=лько смущаЇ мене, що запорозьк>= іультањ баламут€ть не одно с>=льське посп>=льство, бунтують вони й м>=щан против козацтва.

Ч «наю й се, Ч каже —омко, Ч >=, правду тоб>= сказати, воно мен>= й дармо. Ќехай наш казан закипить >=ще й з другого боку, щоб >=зварилась каша. ј то козаки дуже вже розопс>=ли: Ђќсь ми-то люде, а то все гр€зь! Ќехай годуЇ нас посп>=льство, а наше козацьке д>=ло Ч т>=лько по шинках в>=кна да пл€шки битиї. ѕотурай т>=лько њм, то €краз заведуть на ¬крањн>= шл€хетськ>=њ звичањ >= заколот€ть миром не зг>=рше. ”же ж, здаЇтьс€, ѕольща нас добре провчила, уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди. Ќ>=, нехай у мене вс€ке, нехай >= м>=щанин, >= посполитий, >= козак стоњть за своЇ право; тод>= буде на ¬крањн>= >= правда, >= сила.

Ўрам за с>= слова обн€в >= поц>=ловав гетьмана.

Ч fай же, Ч каже, Ч боже, щоб тво€ думка стала думкою вс€кого доброго чолов>=ка на ¬крањн>=!

Ч <= дай, боже, Ч додав —омко, Ч щоб обидва береги fн>=пров>=њ приклонились п>=д одну булаву! я отсе, скоро одбуду царських бо€р, хочу йти на ока€нного “етерю. ¬иженем недол€шка з ”крањни, одтиснем л€х>=в до самоњ —луч>=, да, держачись за руки з ћосквою, >= громитимем ус€кого, хто покуситьс€ ступити на –уськую землю!

Ўрам аж помолодшав од такоњ реч>=.

Ч Ѕоже великий! Ѕоже милосердний! Ч каже, прост€гши руки до образа. Ч ѕоложив Їси йому в душу мою найдорожчу думку, поможи ж йому й доказати сю справу!

Ч од>= ж уже про велик>= д>=ла, Ч каже —омко, Ч давайте ще про мал>=њ. Ќе добро бути чолов>=ку Їдиному. “реба, щоб у гетьмана була гетьманша. ќтже ознаймую перед ус>=ма, хто тут Їсть, що давно вже зложив руки з пан>=Їю „ереванихою за њњ дочку ќлександру. “епер благослови нас, боже, ти, панотче >= ти, пан>=матко!

fа так говор€чи, уз€в за руку Ћесю, да й поклонились обоЇ батьков>= >= матер>=.

Ч Ѕоже вас благослови, д>=тки моњ! Ч каже „ерваниха.

ј „еревань щось хоче сказати, да не зможе вимовити й слова, а т>=лько Ч Ђбгатику!ї да й замовкне.

Ўрам гл€нув на свого ѕетра, а ѕетро стоњть коло в>=кна б>=лий, €к крейда. ћоже, старому й жаль стало сина, т>=лько не такий Ўрам був батько, щоб дав кому догадатис€.

Ч ўо ж ти нас не благословл€Їш, панотче? Ч каже —омко „ереванев>=.

Ч Ѕгатику, Ч каже „еревань, Ч велика мен>= честь оддать дочку за гетьмана, т>=лько вона вже не наша, а Ўрамова: учора в нас було п>=взаручин.

Ч як же се так сталось, пан>=матко? Ч обернувсь тод>= —омко до „ереванихи.

¬она хот>=ла вимовитись, но Ўрам припинив њњ, вз€вши за руку, >= рече:

Ч Ќ>=чого тут не сталось, пане €сновельможний. я сватав Ћесю за свого ѕетра, не знаючи про ваш уклад. ј тепер лучче € свого сина оддам у ченц>=, н>=ж би став тоб>= з њм на дороз>=! Ќехай благословить вас бог, а ми соб>= ще найдем. —ього цв>=ту, кажуть, багато по всьому св>=ту.

Ч Ќу, будь же ти в мене за р>=дного отц€, >= благослов>=те нас укуп>=.

“од>= Ўрам став поруч >=з „ереванем; д>=ти њм уклонились до земл>=; вони њх >= благословили.

як ось п>=д в>=кном хтось:

ѕугу-пугу!

—омко усм>=хнувсь:

Ч —е, Ч каже, Ч наш юродивий ирило “ур. <= звел>=в одв>=товати по-запорозьки: Ђ озах з Ћугуї, бо запорожц>= здоровкались, мов хиже птаство в степу.

Ч Ќе знаю, синку, Ч каже Ўрам, Ч що за невол€ тоб>= водитьс€ з сими пугачами. ородовому козаков>= треба стерегтись њх, €к огню.

Ч ѕравда тво€, батьку, Ч каже —омко, Ч низовц>= зледащ>=ли п>=сл€ ’мельницького, а все-таки м>=ж ними Їсть люде драгоц>=нн>=њ. ќт хоч би й отсей ирило “ур. Ќе раз в>=н мен>= ставав у велик>=й пригод>=. fобрий в>=н, >= душа щира, козацька, хоть удаЇ з себе ледащицю >= характерника. fа вже без юродства в њх не буваЇ.

Ч ўоб њх лихий злизав >=з њх юродством! Ч каже Ўрам. Ч ѓм усе см>=шки! Ќе раз >= самому ’мельницькому п>=дносили вони г>=ркоњ.

Ч ј все-таки не скажеш, батьку, щоб >= м>=ж ними не було добрих людей.

Ч р>=х мен>= се сказати! Ч одв>=туЇ Ўрам. Ч –аз, чатуючи з дес€тком козак>=в у пол>=, попавсь був € у таку западню, що без њх €краз пол>=г би головою. ќбскочили мене кругом л€хи. ”же нас осталось т>=лько четверо; уже п>=до мною й кон€ вбито; € одбиваюсь сто€. ј њм, ока€нним, хочетьс€ вз€ти мене живцем, щоб поглумитись так, €к над Ќаливайком >= >=ншими б>=долахами. оли ж тут зв>=дки не в>=зьмись запорожц>=: Ђѕугу-пугу!ї Ћ€хи врозт>=ч! ј було њх >=з сотню. fивлюсь, а запорожц>=в нема й дес€тка.

Ч ќ, м>=ж ними Їсть добр>= лицар>=! Ч каже —омко.

Ч —кажи лучче, синку, були да загули. ѕеревелись тепер лицар>= в —>=ч>=: зерно вис>=€лось за в>=йну, а в кошу осталась сама полова.

Ч ќвва! Ч гукнув тут на всю св>=тлицю ирило “ур, показавшись у двер€х.

”в>=йшов у хату, не зн>=маючи шлика, уз€всь у боки да й дивитьс€ на Ўрама, покрививши губу.

Ўрам так >= загор>=всь.

Ч ўо то за Ђовваї? Ч каже, п>=дступивши до запорожц€.

ј той >=знов;

Ч ќвва, панотче! Ч да й заложив за вухо л>=вого yсa (себто Ч знай, не боюсь тебе). Ч ѕеревелись? Ч каже. Ч fе тоб>= перевелись? ’>=ба ж дармо сп>=вають: Ђ“ечуть р>=чки з всього св>=ту до „орного мор€ї?