<=, не дожидаючись одпов>=д>=, насунув шапку да њй пот€г >=з хати. ћ>=щане за ним.

ј винтовка оставсь тепер перед Ўрамом н>= в сих н>= в тих. Ѕачить, що вже Ўрам розкусив його. ќтже ще таки хот>=в замазати щ>=лку то козацькими воскликами Ч на се був дуже здатен Ч та лестивими прив>=танн€ми; да вже Ўрама н>=чим не розважив. Ќасупивши брови, сид>=в старий за вечерею; а друг>= гост>=, бачивши, що в>=н такий похмурий, >= соб>= сид>=ли мовчки.

”з€ла винтовку досада; напавсь на б>=долашну кн€гиню. ј кн€гин€, не с>=даючи за ст>=л, усе ходила сл>=дом за д>=вчатами, що подавали до столу страви. одна страва не прийшлась йому до смаку: усе не так, усе йому на л€дський лад приправлено. fавай коренити л€х>=в >= вс>= њх звичањ.

ј б>=дна кн€гин€, бачучи, €к в>=н розлютовавсь, аж тремтить ус€, що та билина од в>=тру. ѕор€дкуЇ >= сама не знаЇ, що куди >= до чого; дал>= €кось зачепила рукавом ср>=бну коновку, повну вишн>=вки, да й розлила по вс>=й скатерт>=.

ј винтовц>=, мабуть, аби найти приключку.

Ч „ортова кров! Ч крикне так, що аж в>=кна затремт>=ли, да й пхнув од стола кн€гиню. Ѕ>=дна так >= бр€знулась об землю.

Ч ей! „ерт>=! Ч крикне винтовка на своњ слуги. Ч ¬>=зьм>=ть >=к б>=сов>=й матер>= сю л€дську погань!

¬иб>=гли д>=вчата з к>=мнати, п>=дн€ли да й повели з св>=тлиц>= свою пан>=ю.

„еревань погл€дував на Ўрама, що то в>=н тепер скаже; а Ўрам сидить понурий, буц>=м н>=чого й не бачить. Ќе сказав н>=чого й „еревань, >= вс>= мовчки ск>=нчили вечерю.

Ўрам по вечер>= сказав т>=лько господарев>=, що завтра рано на зор>= поњде в Ѕатурин, а ѕетра оставл€Ї, €ко недугуючого, одпочивати у його хутор>=. « тим >= порозходились на спочинок.

XI

”ставши вранц>=, п>=шов ѕетро у станю, а на стан>= вже панотцевого кон€ й немаЇ: ще до св>=ту махнув старий у нову дорогу; десь його й сон не вз€в.

“€жко було на серц>= моЇму ѕетров>=. ќдна думка усюди його проводжала: жалковав на своЇ нещасливе коханн€. ќсь бо спершу нудив св>=том, що горда д>=вчина на його байдуже; дал>= ск>=льки-то перегор>=ло у його в серц>= огню од того несказаного жалю, що >=нший перед його очима вз€в да й веде њњ до в>=нц€; а тепер ще нове горе: знаЇ, що вона його любить щиро, да треба роз>=знатись нав>=ки. ј боже м>=й милий! як би то й назвати теЇ щаст€, щоб жити з нею в пар>=, €к голуб >=з голубкою!

“ак-то вже тому б>=дному козаков>= любощ>= оч>= затуманили, що, здавалось, т>=лько там, де вона, >= сонце с>=€Ї, >= божий мир красен; а без нењ усюди тьма >= пустин€.

<=нший то, може б, не вважив, що панотець не благословить >= що вже вона заручена другому; махнув би, може, з нею в дик>= степи, на ’орольськ>= хутори, да й насм>=€всь би над лихою долею. ј ѕетров>= й думку таку було страшно допустити у голову. ¬>=н добрий був син >= щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, н>=ж панотц€ нав>=к преогорчити >= золоту свою славу гр€ззю закал€ти. ” його >=нша була думка: умислив соб>=, п>=сл€ панотцевоњ смерт>=, >=ти на «апорожжЇ да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецьк>= городи плюндровати >= жизнь свою по-лицарськи, на пол>= чи на мор>=, за христи€нську в>=ру положити. ј поки що уложив соб>= од Ћес>= €комога одб>=гати >= на самот>= перемогати т>=њ нещасн>= любощ>=. “им-то й тепер, походивши, посумовавши по стан>=, не схот>=в вертатись у будинок, щоб не зустр>=тись >=з своЇю несудженою дружиною, а п>=шов своњм звичаЇм блукати по пущ>=, чи не розжене свого смутку.

¬з€вши на л>=ву руку од дороги, п>=шов узенькою стежечкою, >= €к не звертав своњ думки то на панотц€, де то в>=н обертаЇтьс€, то на тривогу по ¬крањн>=, а серце знай своЇ шепче. ¬же час немалий >=де в>=н пущею, коли ж виходить на лощину, гл€не Ч к>=нець лощини >=з-за дерева димок. —онце вже п>=дн€лось геть-то, так дим унизу пом>=ж деревом син>=й, а вгор>= наче золотий серпанок. fивитьс€ ѕетро, аж >= огорожа, >= хатка мр>=Ї оддалеки. ¬же в>=н хот>=в звернути наб>=к, щоб не тривожити дурно чужих собак; коли ж гл€не Ч >=де супротив нього од хати середнього в>=ку чолов>=к, у козацьк>=й жупанин>=, а його п>=д руку веде молода, чорн€ва д>=вка. ј чолов>=ков>= тому, мабуть, >= не треба чужоњ п>=дмоги; одн>=маЇ од нењ руку да й каже:

Ч “а ну, Ќастусю, к нечист>=й матер>=! ўо ти мене ведеш, мов п’€ницю з шинку? я сьогодн>= хочу пограти конем по полю, а ти мене водиш, наче дитину. еть, кажу, оступись!

як же здивовавсь ѕетро, п>=знавши ирила “ура (бо се в>=н самий >= був). <=, дивне д>=ло! “ак йому зрад>=в, наче р>=дному братов>=; а що недавно бились на смерть, про те йому й байдуже.

<= ирило “ур зрадовавсь; прив>=тавсь так, €к >=з давн>=м при€телем.

Ч ѕоздоровл€ю, Ч каже, Ч по л>=ках! Ќу, не думав €, щоб п>=сл€ такоњ руки ще ти дививсь на божий мир. “а й сам € Ч мовити правду Ч не хот>=в би б>=льш п>=д>=йматись на ноги. Ѕог знаЇ, чи трапитьс€ вдруге так гарно вкластись спати.

Ч Ќе знать що ви говорите, братику! Ч каже йому д>=вчина, дивл€чись люб’€зненько йому в в>=ч>= >= ще таки держачи його за руку.

Ч ћовчи, бабо! Ч сказав ирило “ур. Ч ¬аш брат у сьому не т€мить сили. ¬ам жизнь >=здаЇтьс€ казнаЇ-чим. ’ата, п>=ч, подушки Ч ото вам >= все щаст€. ј козаков>= поле не поле, море не море, щоб >=знайти долю. озацька дол€ в бога на кол>=нах. “уди >= рветьс€ наша душа, коли хочеш знати… “а чи з тобою ж про с>= реч>= вести розмову? я вже, братику, Ч обернувсь ирило “ур >=знов до ѕетра, Ч покидав зовс>=м сей св>=т, набитий бабами та вс€кими химерами, уже був >= ногу поставив на пор>=г, щоб >=ти в далеку дорогу, так що ж? ”чепились за мене добр>= люде >= таки вернули назад. fумають, куди €ке добре д>=ло зробили, що не дали вмерти! ѓм здаЇтьс€, що й нема вже в бога н>=чого кращого над оцю м>=зерну жизнь; а от, у кого товку Ї хоть за шел€г, то вс€кому скаже, що вона не стоњть н>=€ког>=с>=нького жалю!