«агадавсь ѕетро, зажуривсь про лиху украњнську долю; забув, чого й прийшов сюди, у –омановського ут. як ось ударили в бубни, а скр>=зь по в>=щовому м>=сцю почали гукати окличники: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї

”с>= заметушились >= почали т€гтись туди, де бито в бубни. Ѕорж>=й за вс>=х посп>=шали в раду братчика.

Ч „ого се б’ють у в>=щов>= бубни? Ч питаЇ один братчик другого, пробираючись пром>=ж людом.

Ч ’>=ба не знаЇш? Ч одв>=туЇ той. Ч —удитимуть ирила “ура!

—хаменувсь тод>= ѕетро >= п>=шов борж>=й за двома запорожц€ми, не одр>=зн€ючись од њх до самого суднього м>=сц€. ѕощастило йому так добре стати, що через козацьк>= голови усе було видно. ѕосеред суднього колеса сто€в ирило “ур, потупивши оч>=, а кругом його усе братчики. ћир€не й соб>= перлись наперед, щоб подивитись на запорозький суд, да не так>=вськ>= були низовц>=, щоб пропустили до суднього колеса кого не треба. —тавши плечем поуз плече, р€д>=в у три, чи що, уперлись у землю ногами, >= вже €к не товпились >=ззаду городов>= козаки з м>=щанами й посп>=льством, не звузили вони н>= на п’€дь порожнього посередин>= м>=сц€. ’то бажав що побачити або почути, то х>=ба через голови побачив; а багато людей, позлазивши на дуби, зв>=дти дивились.

” первому р€ду видно було ѕетров>= Ѕрюховецького з гетьманською булавою. Ќад њм в>=йськов>= хорунж>= держали бунчук >= хрещату корогов. оло його, по праву руку, сто€в в>=йськовий судд€ з патерицею, а по л>=ву Ч в>=йськовий писар з каламарем за по€сом, з пером за ухом >= папером у руках; а дал>= по боках довговус>=њ д>=ди с>=чов>=њ. —>= вже хоть за стар>=стю жодного й ур€ду не держали, а на радах њх р>=ч була попереду. Ќе один >=з њх >= сам бував кошовим на в>=ку, так тепер њх шановано й поважано, €к батьк>=в. ѕ’€теро њх сто€ло, €к п’€теро сивих, волохатих голуб>=в, похиливши т€жк>=њ од думок голови. ур>=нне отаманнЇ >= вс€ка старшина док>=нчали первий об>=д в>=щового колеса. ”с>= були без шапок: сказано Ч в судньому м>=сц>=.

–озпочав суд над ирилом “уром батько ѕугач. ¬ийшовши з р€ду, уклонивсь в>=н на ус>= чотири сторони низенько, пот>=м >=ще оддав особо один поклон гетьманов>=, да д>=дам, да отаманам по поклону Ч >= почав говорити голосно й поважно:

Ч ѕане гетьмане, >= ви, батьки, >= ви, панове отаманнЇ, >= ви, братчики, хоробр>=њ товариш>=, >= ви, православн>= христи€не! Ќа ч>=м держитьс€ «апорожжЇ, €к не на давн>=х, предков>=чних звича€х? Ќ>=хто не скаже, коли почалось козацьке лицарство. ѕочалос€ воно ще за оних славних предк>=в наших вар€г>=в, що морем >= полем слави у всього св>=ту добули. ќтже н>=хто з козацтва не покал€в тоњ золотоњ слави Ч н>= козак Ѕайда, що вис>=в у :ареград>= на зал>=зному гаку, н>= —ам>=йло >=шка, що мучивсь п’€тдес€т чотири годи в турецьк>=й каторз>=, Ч покал€в њњ т>=лько один ледащиц€, один паливода, а той паливода стоњть перед вами!..

fа вз€в ирила “ура за плеч>=, да й повернув на вс>= боки.

Ч fивись, Ч каже, Ч вражий сину, в в>=ч>= добрим люд€м, щоб була >=ншим наука!

Ч ўо ж сей паскудник учинив? Ч став >=знов глаголати батько ѕугач до громади. Ч ”чинив в>=н таке, що т>=лько пху! Ќе хочетьс€ й вимовити. «нюхавсь поганий з бабами >= наробив сорома товариству на вс>= роки. ѕане гетьмане, >= ви, батьки, >= ви, панове отаманн€, >= ви, братчики! ѕодумайте, порадьтесь >= скаж>=те, €к нам сього сорома збутись? яку б кару ледачому пакосников>= здекретувати?

Ќ>=хто не виривавсь >=з словом; ус>= ждали, що гетьман скаже. ј д>=ди кажуть:

Ч овори, батьку гетьмане; твоЇ слово Ч закон. Ѕрюховецький скорчивсь у три погибел>= да й каже:

Ч Ѕатьки моњ р>=дн>=! ўо ж здолаю видумати путнЇ своњм н>=кчемним розумом? ” ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! ¬и знаЇте вс>= стародавн>= звичањ >= пор€дки Ч суд>=ть, €к сам>= знаЇте, а моЇ д>=ло махнути булавою, да й нехай по тому буде. Ќедармо ж € вас вив>=в >=з «апорожж€ на ¬крањну: пор€дкуйте по-стародавньому, €к сам>= знаЇте; суд>=те >= карайте, кого сам>= знаЇте, а € свого розуму супроти вашого не покладаю. ”с>= ми перед вашими сивими чупринами д>=ти >= дурн>=.

Ч Ќу, коли так, Ч кажуть д>=ди, Ч то чого ж довго м>=ркувати? fо стовпа та ки€ми!

етьман махнув булавою. ¬>=щове колесо заворушилось.

–ад>= к>=нець.

оропаху ирила “ура зв’€зали в>=рьовками да й повели до стовпа, що сто€в недалеко. ѕрив’€зали б>=даху так, щоб можна було повертатись на вс>= боки, ще й праву руку оставили на вол>=, щоб можна було б>=долас>= достати к>=вш да випити меду або гор>=лки; бо так водилось у тих химерних низовц>=в, що коло стовпа тут же й гор>=лка сто€тиме у д>=жечц>= >= калач>=в решето Ч раз дл€ того, щоб, завдавши голов>= хмелю, не так т€жко було горопас>= к>=нчати жизнь, а, вдруге, дл€ того, щоб охотн>=ш козаки брались за кињ. “ут-бо й кињв лежав оберемок. ќтсе ж ус€кий братчик, >=дучи мимо, зупинитьс€ коло стовпа, вип’Ї кор€к меду чи гор>=лки, калачем закусить, в>=зьме кий, ударить раз виноватого по спин>= Ч да й п>=шов своЇю дорогою. Ђј вже в њх таке було прокл€те заведен>=Ї, Ч розказують було старосв>=тськ>= люде, Ч що €к с>=м раз одважить ки€кою, то хл>=ба б>=льш не њстимешї. –>=дко-р>=дко трапл€лось, що жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, мов >= не бачив н>=чого. “о було простоњть б>=дний т>=маха своЇ врем’€, одв’€жуть Ч да й прав. “>=лько, щоб заслужити таку ласку в товариства, треба було козаков>= не знать €ким бути лицарем. ѕравда, й ирило “ур був у —>=ч>= не посл>=дущий, був козак-душа, а не братчик, да й вина ж його була дуже т€жка: б>=льшоњ вини й не було, здаЇтьс€, в запорожц>=в над оте скаканнЇ в гречку. “им-то >=нший братчик, хоть >= жаловав дуже козака, да, щоб не розплодивсь такий гр>=х м>=ж молодиками, >=шов >= бравсь за кий. ’>=ба вже, згл€нувши на ирила “ура, перемагав своЇ жорстоке запорозьке серце. «наЇте, чи раз же то доводилось укуп>= €ку пригоду на диких пол€х терп>=ти або один одного з б>=ди визвол€ти? “ак, згадавши старовину, братчик >= руку опускав, >=, мов не в>=н, од стовпа одходив.

ўе ж до того бер>=г ирила “ура од лихоњ халепи й побратим його, Ѕогдан „орногор. —ей, ход€чи круг стовпа, одного зупинить пок>=рним проханн€м, другому попр>=кне про €ку-небудь ирилову послугу, а на >=ншого блазн€ то й посваритьс€; то такий, знаючи чорногорське завз€тт€, i одiйде, мов кiт од сала, хоть би й рад горiлки покуштовати. Ѕлагаючи iншого отамана, аж слiзьми обливавсь вiрний “урiв побратим; а в —iчi великого сто€ло таке щире побратимство.

як ось >=де просто до стовпа батько ѕугач. —ього похмурного д>=дугана не посм>=в Ѕогдан „орногор н>=чим попр>=кнути, а де вже на його сваритись? ’оть же б його й бажав благати, то й €зик не ворочаЇтьс€. “ак €к молодий цуцик ховаЇтьс€ п>=д ворота, побачивши старого сус>=дського бровка, так б>=дний чорногорець оступивсь геть, даючи дорогу жорстокому д>=дов>=. ј той прийшов до стовпа, випив кор€к гор>=лки, >=ще й похвалив, що добра гор>=лка, закусив калачем, уз€в у руки кий.

Ч ѕовернись, Ч каже, Ч с€кий-такий сину!

—ердега повернувсь, а в>=н йому так одважив киЇм по плечах, що аж к>=стки захрумт>=ли. ќднак ирило “ур показав себе добрим запорожцем: >= не зморщивсь, >= не застогнав.

Ч «най, ледащо, €к шановати козацьку славу! Ч сказав батько ѕугач, положив кий да й п>=шов соб>= геть.

fивл€чись оддалеки на запорозький прочухан, ѕетро пом>=ркував, що не багато ирило “ур видержить таких гостинц>=в. аль йому стало нет€ги; п>=д>=йшов до його, чи не дасть €кого зав>=ту сестр>= да матер>=.