— Дуже вам вдячна, Джордже.

— З усім моїм задоволенням, мем.

І це було істинною правдою.

Організацією Вечірки Сейді Гокінс займався Пеп-клуб, і попрацювали вони суперово: зі сволоків над залом висіло безліч стрічок (сріблястих і золотих, звісно), повно було замішаного на імбирному елі пуншу, хрусткого лимонного печива та тортиків «Червоний оксамит» [422] , постачених «Майбутніми домогосподарками Америки» [423] . Наш факультет мистецтв — маленький, проте беручкий — створив картонну фреску, на якій було зображено безсмертну міс Гокінс, котра ганяється за годящими холостяками Собачої Тічки [424] . Більшу частину цієї роботи виконали Метті Шо та подружка Майка, Боббі Джилл, і обидві дівчини заслужено пишались результатом. Я загадався, чи так само пишалися б вони, якби це відбувалося років на сім-вісім пізніше, коли дівчата з першої хвилі боротьби за розкріпачення жіноцтва почали палити свої ліфчики на демонстраціях за повні репродуктивні права. Не кажучи вже про написи на їхніх майках, типу: Я НЕ ВЛАСНІСТЬ та ЧОЛОВІК ПОТРІБЕН ЖІНЦІ, ЯК РИБІ ВЕЛОСИПЕД.

Діджеєм і майстром церемоній на вечірці виступав Доналд Белінгем, десятикласник. Він прибув з абсолютно неймовірною колекцією грамплатівок, яка займала не одну, а цілих дві валізи «Самсоніт» [425] . З мого дозволу (Сейді просто стояла й спантеличено дивилася) він підключив два програвачі «Вебкор» [426] і передпідсилювач свого тата до шкільної звукової системи. Спортзал був достатньо великим, щоб забезпечувати природну реверберацію, і після пари фонових завивань Доналд добився приголомшливо потужного саунду. Хоча й народжений у Джоді, Доналд був постійним мешканцем Роквіла в штаті Деді Кул [427] . Носив окуляри з товстими скельцями в рожевій оправі, слакси з високим поясом та двоколірні туфлі такого гротескно-консервативного фасону, що сказитися можна, я вам це кажу. Вибухові розсипи прищів на його обличчі вінчала бріолінова зачіска «качача гузочка», як у Бобі Риделла [428] . Скидалося на те, що перший поцілунок від справжньої, живої дівчини він отримає десь у сорокадвохрічному віці, але з мікрофоном він управлявся швидко й весело, а його колекція дисків (яку він називав «скиртою пластмаси» або «саунд-мавзолеєм Донні Б.») була, як уже зазначалося, неймовірно багатою.

— Вгатимо по стартеру, розпочнемо вечірку з подиху минувшини, з рок-н-ролового релікта з кладо-драйвовища крутезності, із золотого стандарту, з пласту, що багато значить, ворушіть ногами під скажені гами «Денні… і його ДЖУНЬЙОРІВ»!

Зал вибухнув звуками «Навскач» [429] . Танці розпочалися, як і більшість їх починалися в ранніх шістдесятих, з того, що дівчата засмикалися з дівчатами. В повітря злітали ступні в пласких черевичках. Вихрилися нижні спіднички. Поступово на танцплацу почали формуватися пари «парубок-дівчина»… принаймні у швидких танцях, під свіжіші пісні, на кшталт «Рушай в дорогу, Джеку» та «Чверть до третьої» [430] .

Мало хто з цих дітей мав би шанси перемогти в «Танцях з зірками», але вони були юні, сповнені щирого ентузіазму й веселилися на всі заставки. І мені було радісно на них дивитися. Пізніше, якщо цей Донні Б. не приглушить трішечки світло, я зроблю це сам. Сейді спочатку трішки нервувала, готова до неприємностей, але ці діти прийшли сюди просто щоб розважатися. Ніякі чужинські орди з Гендерсона чи з якоїсь іншої школи сюди не рвались. Вона зрозуміла це і почала потроху розслаблятися.

Через хвилин сорок безперервної музики (і після чотирьох тортиків «Червоний оксамит») я нахилився до Сейді й сказав:

— Вартовому Емберсону час зробити перший обхід території та подивитися, чи не займається хтось чимсь неприйнятним на ввіреному нам об’єкті.

— Хочете, я піду з вами?

— Я хочу, щоб ви назирали за вазою з пуншем. Якщо хтось з юнаків наблизиться до неї з будь-якою пляшкою, бодай хоч сиропу від кашлю, я хочу, щоб ви пригрозили йому електричним стільцем або кастрацією, чим завгодно, що вважаєте ефективнішим.

Вона відкинулася спиною на стіну й реготала, аж поки сльози не почали зблискувати у неї в кутиках очей.

— Забирайтеся звідси, Джордже, ви жахливий!

Я пішов. Радий, що змусив її засміятися, проте навіть за три роки важко було звикнути до того, що сексуально забарвлені жарти діють з набагато потужнішою ефективністю в Країні Було.

У східному крилі спортзалу, в одному з найтемніших його куточків я натрапив на заклопотану парочку — він досліджував цікавості під її джемпером, тоді як вона, схоже було, намагалася нанівець відсмоктати йому губи. Щойно я поплескав юного дослідника по плечі, як вони враз відсахнулась одне від одного.

— Побережи її бюстгальтер до кущів після вечірки, — промовив я. — А наразі повертайтесь до залу. Йдіть повільно. Заспокойтеся. Випийте пуншу.

Вони пішли: вона, застібаючи на собі джемпер, він трохи розкарякою, тією, добре відомою чоловікам підлітковою ходою, знаною як «піднесення посинілих яєць».

З-поза металообробної майстерні підморгували пара дюжин світляків. Я помахав рукою, і пара дітей на курильному майданчику помахали мені навзаєм. Я вистромив голову з-за східного рогу деревообробної майстерні й побачив дещо таке, що мені не сподобалось. Там тісною купкою стояли Майк Косло, Джим Ла-Дью і Вінс Нолз, передаючи щось одне одному з рук в руки. Раніш, аніж вони встигли мене побачити, я вихопив у них ту річ і закинув за сітчастий паркан.

У Джима на обличчі промайнув миттєвий переляк, але тут же він нагородив мене своєю лінивою усмішкою футбольного героя: «І вам привіт, містере Е.».

— Не старайся, Джиме. Я не дівчинка, яку ти намагаєшся причарувати аж до без трусів, а тим паче я не твій тренер.

Він видався шокованим і трохи наляканим, але я не побачив на його обличчі виразу незаслужено ображеної зірки. Подумалося, аби це відбувалося в якійсь зі шкіл у Далласі, все могло бути інакше. Він відступив на крок. Майк залишився на місці, хоча й ніяково дивився собі під ноги. Ні, то виглядало чимсь більшим за ніяковість. То був відвертий сором.