Правильно. Хоча моя мати наразі сказала б: «У диявола солодкий голос».

Але я сів.

— Тобі знайомий вислів вододіл, друже?

Я кивнув. Не треба бути вчителем англійської мови й літератури, щоби це знати; не треба навіть бути грамотним. Це один з тих дратівних лінгвістичних викиднів, які раз у раз звучать у щоденних випусках новин кабельних телеканалів. До подібних також належать: «на даний момент часу»і «склавши докупи факти». А найбільш дратівними фразами з усіх (я знову, й знову, й знову люто застерігав проти них своїх явно нудьгуючих учнів) є абсолютно безсенсові: «дехто стверджує»та «як відомо».

— Ти знаєш, звідки він узявся? Його походження?

— Тобто…

— З картографії. Вододіл — це та місцевість, зазвичай гірська або лісиста, звідки витікають ріки. Історія — також ріка. Ти погоджуєшся з таким порівнянням?

— Так. Гадаю, що так.

— Подеколи події, що змінюють історію, є масштабними — як ті довгі, важкі дощі над усім вододілом, через які ріка виходить з берегів. Але повінь на ріці може трапитися навіть у сонячний день. Усе, що для цього потрібно — довга, важка злива над якоюсь маленькою частинкоювододілу. В історії теж трапляються раптові повені. Бажаєш прикладів? Як щодо 9 вересня 2001? Чи виграшу Бушем виборів у Ґора у 2000?

— Та годі, Еле, хіба можна порівнювати національні вибори з раптовими повенями?

— Ну, либонь, не всякі, але вибори президента 2000 року самі з себе були подією такого класу. Уяви, якби ти міг повернутися до Флориди восени двохтисячного і витратити пару сотень тисяч доларів на користь Ела Ґора?

— Пара проблем тут світить, — сказав я. — По-перше, я не маю двохсот тисяч доларів. По-друге, я лише шкільний учитель. Я можу все тобі розказати про комплекс фіксації на матері у Томаса Вулфа [73] , але коли йдеться про політику, я гублюся, як дитина серед лісу.

Він нетерпляче змахнув рукою, аж той перстень Корпусу морської піхоти ледь не злетів йому зі стоншеного пальця.

— Гроші не проблема. Мусиш наразі мені просто повірити щодо цього. А знання наперед майбутнього відкидає всяке лайно з твого шляху. Різниця у Флориді була, здається, десь трохи менша за шість сотень голосів. Якщо вже зайшлося про торгівлю, як гадаєш, маючи двісті тисяч, вдалося б тобі купити в день виборів шістсот голосів?

— Можливо, — погодився я. — Ймовірно. Гадаю, я міг би вирахувати округи з громадами, де переважає апатія і виборча активність традиційно невелика — це не так вже й важко було б зробити. — а потім з’явитися туди зі старою, доброю готівкою.

Ел вишкірився, демонструючи ті свої зуби з прогалинами й нездорові ясна.

— А чом би й ні? В Чикаго це працює віддавна.

Від ідеї купити президентство за суму меншу, ніж коштує пара седанів «Мерседес-Бенц», у мене захопило дух.

— Але коли ми розглядаємо ріку історії, там найбільшими вододільними моментами, які генерують переміни, є замахи — як успішні, так і невдалі. Застрелив ментально нестабільний ледащо на ім’я Гаврило Принцип австрійського ерцгерцога Фердинанда — і на тобі, розпочалася Перша світова війна. З іншого боку, після того, як Клаусу фон Штауфенбергу не вдалося у 1944 році вбити Гітлера [74] — рвонуло близько, але не дістало — війна продовжувалася і ще мільйони людей загинули.

Я теж бачив цей фільм.

Ел продовжував далі:

— Ми нічого не можемо вдіяти з ерцгерцогом Фердинандом або Адольфом Гітлером. Вони поза нашою досяжністю.

Я хотів було вказати йому на те, що він надто вільно використовує особовий займенник, але стримався. Я почувався читачем якоїсь дуже зловісної книги. Скажімо, котрогось із романів Томаса Гарді [75] . Знаєш, чим все мусить скінчитися, але замість зменшення інтересу це якимсь дивним чином тільки збільшує твоє зачарування. Це як дивитися на хлопчика, котрий дедалі швидше й швидше розганяє свій іграшковий потяг, і чекати, коли той врешті зіскочить з рейок на черговому заокругленні.

— Щодо 11 вересня, якщо ти схотів би це виправити, довелося б чекати близько сорока трьох років. На той час тобі вже підпирало б під вісімдесят, та й взагалі чи дожив би.

От тепер той прапор із самотньою зіркою в руках у гнома став зрозумілішим. Це був сувенір з останньої подорожі Ела в минуле.

— Можна не дожити навіть до шістдесят третього, хіба не так?

На це він не відповів, просто дивився на мене. Його очі, що були воложисто-туманними, коли він заводив мене до своєї харчевні, тепер яскраво світилися. Вони були ледь не юними.

— Тому що саме до цього ти ведеш, правильно? До Далласа 1963?

— Правильно, — сказав він. — Я змушений відсторонитися. Але ти жне хворий, друже. Ти здоровий і в розквіті сил. Ти можеш повернутися в минуле і зупинити це.

Він нахилився вперед, очі його вже не просто світилися, вони палали.

— Ти можеш змінити історію, Джейку. Ти це розумієш? Джон Кеннедіможе залишитися живим.

Я знаю механіку напруженої белетристики — аякже, я прочитав чимало трилерів у своєму житті — тут головне правило: тримати читача у здогадах. Але, якщо ви хоча б трохи збагнули мій характер, зважаючи на надзвичайні події того дня, ви зрозумієте, що мені хотілося, щоб мене переконали. Кристі Еппінг стала Кристі Томпсон («Парубок стрічає свою дівчину в кампусі АА», пам’ятаєте?), тож тепер я належав лише сам собі. Навіть дітей ми не мали, за яких можна було б боротися. Я мав роботу і робив її добре, але, якщо я скажу вам, ніби в ній малися якісь перспективи, це було б брехнею. Подорож автостопом по Канаді з одним другом після закінчення коледжу — єдина низка подій в моєму житті, котрі бодай здалеку можна назвати пригодами, а зважаючи на добродушну люб’язність більшості канадців, звісно, ніякі то були не пригоди. І ось тепер, неждано-негадано, мені пропонують шанс стати великим гравцем не просто в історії Америки, а в історії цілого світу. Так, так, так, я схилявся до того, щоб мене переконали.