Але я також і боявся.

— А що, як все піде погано? — Я допив свій залишок холодного чаю чотирма довгими ковтками, кубики льоду стукалися мені об зуби. — Що, як я зумію бозна-яким способом відвернути ту подію, а далі все, замість того, щоби покращитися, тільки погіршиться? Що, як я повернуся і побачу в Америці фашистський режим? Або забруднення сягне такого рівня, що всі кругом ходитимуть у протигазах?

— Тоді ти знову повернешся назад, — сказав він. — У той самий час за дві хвилини до полудня дев’ятого вересня 1958 року. І все відміниш. Кожна подорож туди є першою подорожжю. Пам’ятаєш?

— Добре звучить, але якщо переміни будуть настільки радикальними, що твоєї харчевні навіть не знайдеться на цьому місці?

Він усміхнувся.

— Тоді тобі доведеться доживати життя в тому минулому. Але хіба це поганий варіант? Як вчитель мови й літератури, ти маєш затребувану професію, та вона тобі може навіть не знадобитися. Джейку, я пробув там чотири роки і заробив деякі статки. І знаєш як?

Я міг би висловити якесь хитромудре припущення, але натомість похитав головою.

— Тоталізатор. Я поводився обережно — не бажав викликати найменших підозр, звісно ж, я не бажав, щоб якісь букмекерські костоломи ганялися за мною, — але якщо ти ретельно вивчив, хто яку гру виграв від літа 1958 до осені 1963 року, то можеш собі дозволити бути обережним. Я не кажу, ніби ти зможеш жити, як король, бо таке життя небезпечне. Але нема причин, що заважали б тобі жити добре. І харчевня, як я гадаю, все ще стоятиме тут. Мене ж вона дочекалася, а я багато чого змінив. Ніхто б цього не уникнув. Просто пройтися квартал, щоб купити собі буханець хліба та кварту молока, і це вже змінює майбутнє. Чув коли-небудь про ефект метелика? Є така чисто-шикарна наукова теорія, суть якої загалом полягає в тім…

Він знову закашлявся, перший довгий напад відтоді, як він відчинив мені двері. Він вихопив з коробки прокладку, притиснув її собі до рота, мов кляп, а тоді зігнувся навпіл. З його грудей лунали жахливі ригальні звуки. Звучало це так, наче половина його нутрощів обірвалися і тепер колотяться там між собою, як ті електромобілі у парку розваг. Кінець кінцем все стишилося. Він поглянув на прокладку, скривився, склав її і викинув.

— Вибач, друже. Ця моя суча оральна менструація.

— Господи, Еле!

Він знизав плечима:

— Якщо не можна з такого пожартувати, то який у всьому сенс? Отже, де я зупинився?

— Ефект метелика.

— Точно. Це значить, що дрібні події можуть мати величезні, хтозна-казна-бозна-які наслідки. Суть цієї ідеї полягає в тому, що коли хтось убиває метелика в Китаї, то років через сорок — або й через сорок тисяч — десь в Перу мусить трапитися землетрус. Тобі теж це здається таким же захоплюючим, як і мені?

Авжеж, дійсно так, але тут мені пригадався один прапрадавній парадокс з приводу подорожі в часі і я скористався ним:

— Йо, а що, як ти повернешся в минуле і вб’єш там власного діда?

Він вирячився на мене, ошелешений:

— На ’кий би хер тобі заманулося таке робити?

Гарна відповідь, тож я просто заохотив його продовжувати.

— Ти вже поміняв минуле сьогодні вдень всіма можливими дрібними способами просто тим, що пройшовся до «Кеннебекської фруктової»… але сходи до комори, назад у 2011 рік, залишилися на своєму місці, хіба не так? І Фолз стоїть той самий, такий, яким ти його залишав.

— Так, на вигляд той самий. Але ти говориш про дещо трохи більше. Обкрутитися так, щоб вберегти життя ДжФК.

— О, я говорю про багато більше, ніж просто це, бо це не просто якийсь метелик десь у Китаї, друже. Я також говорю про збереження життя РФК, бо якщо Джон виживе в Далласі, то Роберт, радше за все, не буде балотуватися в президенти у 1968-му. Країна не буде готовою замінити одного Кеннеді іншим.

— Ти не знаєш цього напевне.

— Не знаю, але послухай-но. Ти вважаєш, що, якщо врятувати життя Джона Кеннеді, його брат Роберт все одно опиниться о дванадцятій п’ятнадцять, п’ятого червня 1968 року в готелі «Амбасадор»? А навіть якщо й опиниться, то в тамтешній кухні працюватиме Сірхан Сірхан [76] ?

Можливо, проте шанси на це вкрай незначні. Якщо ввести до рівняння мільйон змінних, звісно, що й результати мусять змінитися.

— А як щодо Мартіна Лютера Кінга [77] ? Чи буде він так само у Мемфісі у квітні 68-го? Навіть якщо буде, чи стоятиме він на балконі мотелю «Лорейн» точно в потрібний для того час, щоби Джеймс Ерл Рей його застрелив? Як ти гадаєш?

— Якщо та твоя теорія метелика правильна, то напевне ні.

— От, і я так думаю. А якщо МЛК залишається живим, то й расові бунти, що спалахнули після його загибелі не відбудуться. Може, й Фреда Гемптона [78] не застрелять у Чикаго.

— Кого?

Він мене проігнорував.

— У такому випадку, можливо, й Симбіотичної визвольної армії [79] не з’явиться. Нема СВА — нема й викрадення Патриції Херст. Нема викрадення Патті Херст — отже, є невеличке, проте, можливо, знакове зниження страху перед чорними серед білих американців середнього класу.

— Ти мене втрачаєш. Пригадай, у мене диплом усього лише з мови й літератури.

— Я втрачаю тебе тому, що ти більше знаєш про Громадянську війну в дев’ятнадцятому столітті, ніж про ту, яка роздирала нашу країну після убивства Кеннеді в Далласі. Якби я запитав у тебе, хто грав головну роль у «Випускнику» [80] , певен, ти б мені відповів. Проте, якщо я попрошу тебе сказати, на кого вчинив замах Лі Освальд усього за кілька місяців до того, як він застрелив Кеннеді, ти лише перепитаєш: «Га?» Бо вся ця історія десь чомусь загубилася.