Майстриня з задоволенням спостерігала за тим, як дівчина вивчає себе у дзеркалі. Потім за кавою дівчата люб’язно радили Оленці, як доглядати за волоссям і які тони пудри та помади більше пасують до її кольору обличчя.

— І не використовуйте темні тіні. У вас глибоко посаджені очі. Тільки світлі карамельні тони, — радила на прощання візажистка.

Оленка кивала головою і лагідно посміхалась.

— А волоссю давайте можливість відпочивати від сушки і лаків з пінками. Коли цього не вимагає робота, просто помийте його і дайте самому висохти, — додала Надійка.

Дівчата-майстрині охоче записали кілька рецептів масок для обличчя та волосся для нової клієнтки.

Оленка взяла нотатки, подякувала і, перетворившись на прекрасного лебедя, поплила у новий ще невідомий світ.

Вона впевнено крокувала на проби. Люди обертались. Кажуть, жінка виглядає так, як вона себе почуває. А Оленка почувалася зараз прекрасною Попелюшкою, яка поспішає на бал.

Адресу, за якою відбувався відбір до модельної агенції, Оленка відшукала легко.

У довгому вузькому коридорі стояло кілька десятків дівчат. Вони скептично витріщались одна на одну і криво посміхались.

Оленка, не розгубившись, намагалась проштовхнутись крізь натовп красунь.

— Куди пхаєшся, — невдоволено буркнула юна дівчина, яку Оленка випадково зачепила.

Оленка на мить розгубилась, але потім згадала, що вона тепер справжня красуня і їй нічого ховати очі, — я на кастинґ.

— Невже? — Дівчина закотила блакитні очі і по-дитячому скривила губи.

— Перепрошую, — Оленка спробувала протиснутись далі, але дівчата стояли надто щільно.

— Потрібно спершу зареєструватись, — кинула мальована брюнетка з іншого кутка.

Оленка розвернулась до співрозмовниці, — вибач, що?

— Що-що?! Глуха? Ти вже зареєструвалась? — знову відрубала перша.

Оленка кліпала очима, — Ні.

— То зареєструйся. — Дівчина невдоволено зітхнула. — Повертайся на початок коридора. Там повернеш направо і побачиш чергу.

— Ще одна черга? — Оленка відчула роздратування дівчини.

— Так. Там треба зареєструватись, а потім сюди.

Оленка сумно кивнула і, подякувавши, попрямувала до першої черги. Вона виявилась меншою. У темній кімнаті сиділо п’ятнадцять дівчат і байдуже дивились у вікно.

— Хто крайній?

Оленці це запитання здалось недоречним, але претендентки якось швидко оживились і миловидна блондинка сказала, що вона. Черга рухалась дуже повільно. Дівчат по двох викликала старша жінка і вони виходили хвилин через двадцять.

— А чому так довго? — Звернулась Оленка до сусідки.

Та проігнорувала її запитання.

— Анкету заповнюють і співбесіда, — відповіла якась інша дівчина.

— І купальник підбирають, — додала ще одна майбутня модель у розкішній шовковій блузці з не менше розкішними формами.

Оленка похитала головою, а всередині похолодніло. « Співбесіда? Купальник?», — злякано спитала сама себе Оленка.

— Далі, — заверещав сильний голос з напіввідкритих дверей.

Оленка помітила як елегантна миловидна дівчина, за якою власне вона була у черзі, граційно зайшла до кімнати. Оленка затремтіла і пішла за нею.

— Сідайте, — жінка-розпорядник всадила дівчат на довгу лаву біля стіни. вона швидко дала кожній по анкеті, — заповніть швидко, друкованими літерами.

Анкета виявилась простою формальністю, жодних провокацій, як того боялася Оленка.

Розпорядниця забрала анкети. Вона побіжно глянула на перших кілька рядків.

— Мороз Ольга, 91 року народження… — миловидна блондинка кивнула на знак згоди головою. — Твій номер 476, запам’ятай. Іди підбирай купальник. Маєш сім хвилин.

Оленка злякано подивилась на дівчину і відчула себе жахливо старою.

— Ляшук Олена? — Чомусь Оленчин рік народження жінка не стала називати. — Ти номер 477. Запам’ятай. Іди, вибирай купальник. Маєш сім хвилин.

Рядами стояли невисокі кронштейни і на них висіло безліч різнобарвних купальних костюмів. Довкола них вправно орудувала старша жінка.

— Ну як? — Запитала Ольга з якою Оленка тепер йшла у парі, прикладаючи до себе роздільний купальник насиченого цегляного кольору.