– Я тут,- почувся схвильований голос Загоруйка.

– Каністру порожню зачепили, не хвилюйся.

– Та я нічого, – піднімаючись з-під машини, сказав Володя. – Давайте, що там є.

– Держи,- обізвався Сергій і висадив на борт великий мішок.

Володя підхопив його. За першим мішком пішов другий, третій, нарешті, останній.

– Ти, Володю, йди зовсім… Більше мішків нема. А ми ще оглянемо кузов як слід, чи не забули чого.- І Сергій нишпорив у темряві руками по порожньому кузові машини, просуваючись уперед до кабіни.

Валя повзала на колінах, не відчуваючи холоду. Її охопило радісне почуття від такого успіху. Справу зроблено! Машина порожня.

Раптом почулись квапливі кроки. Валя не встигла виглянути, як чиїсь руки схопилися за борт і в одну мить з'явилась голова Загоруйка.

– Патруль! – тільки й видихнув він і спустився на землю. Сам Володя поліцаїв не бачив, але його попередив Земнухов, який стояв біля аптеки.

– Володю, ховайся за паркан. Ми будемо тут,- сказав Тюленін і, обережно взявши Валю за руку, додав: – Лягай на дно і не дихай.

Обоє припали до холодних дощок кузова.

Голосно розмовляючи, вулицею йшли два поліцаї. Хоч Валя була впевнена у відвазі свого друга, а також у силі й сміливості товаришів, які причаїлись поблизу, її серце стукало дужче й дужче. їй здавалось, що його уривчасте биття неодмінно почують за десять кроків…

– Знову цей клятий Севастянов,- прошепотів Сергій.

Ці слова вивели дівчину з заціпеніння. Валя знову відчула його близькість. Вона не звернула уваги на те, що Сергій лежав, затамувавши дихання, і що, можливо, і в нього зараз у ці секунди так само калатало серце. Поліцаї пройшли. їхні хода й гомін поступово стихли. Тільки тепер Сергій відчув холод, що йшов від зледенілого кузова машини. Він підвівся на руках, озирнувся на всі боки і прошепотів Валі:

– Вставай, пронесло.

В цей час до машини підійшли Загоруйко, а потім Мошков і Земнухов.

– Ну що, все? – спитав Земнухов, розуміючи, які хвилини пережили в машині Сергій, а особливо Валя. – Вилазьте, – не діждавшись відповіді, запропонував він уже тоном старшого товариша.- Серьожо, допоможи Валі вибратись із машини.

– Зараз, постривай одну мить,- відповів Сергій. Він щось накинув на плечі Валі і, допомагаючи дівчині перебратися за борт, опустив її, закутану в кожушок, на руки Жені й Вані.

– Держіть іще! – І на хлопців полетіли кілька хутряних курток-безрукавок. Слідом за ними одним стрибком на землі опинився і Сергій.

– Ось тепер усе!

Речі вирішили скласти в Анатолія Лопухова, який жив на Клубній вулиці, а завтра вранці перевезти їх, на випадок облави, в зручніше місце.

Рано-вранці Ваня Земнухов, Сергій Тюленін і Володя Загоруйко прийшли до Анатолія Лопухова, щоб забрати мішки. Ще ніхто не придумав, де найкраще заховати їх.

– Якомога далі звідси – в Первомайку! Жодному мудрецеві не спаде на думку шукати їх там у клубі! – запропонував Сергій.

Ваня, здавалось, вираховував усі «за» і «проти».

– Ну гаразд, поїхали,- сказав він.

– Куди? – здивовано спитав Толя.

– Як куди? У клуб, де директором пан Мошков,- серйозно зауважив Ваня. – І адміністратором пан Земнухов,- у тон йому додав Сергій.

– Досить чекати, давайте вантажити. Ваня підняв і обережно поклав чималий лантух на великі дерев'яні сани, привезені Сергієм.

Усі п'ять лантухів акуратно вклали. На кожному з них стояв великий чорний штамп: орел з фашистською свастикою.

– Це паскудство треба прикрити,-Сергій показав на штамп.

– Зараз я що-небудь принесу.

Анатолій хутко побіг додому і повернувся з старою постілкою, яка звичайно лежала біля дверей на підлозі.

– Годиться! – зрадів Сергій і накинув її зверху на мішки.- Поїхали швидше, поки фрици не кинулись шукати.

– А звідки ти знаєш, що вони ще не шукають? – спитав Володя.

– Я був біля машини годині о сьомій.

– Ну й як?

– Сплять, напевне, ще пани німчаки. Поки прокинуться, ми встигнемо проскочити.

– Ну, зараз майже дев'ята, можливо, вони вже прокинулись,- зауважив Анатолій.

– Ну й чорт з ними! Поки вони опам'ятаються, ми будемо вже в клубі. Хлопці, гайда!

– А як поїдемо? – несподівано запитав Володя Загоруйко. – Треба, мабуть, повз гараж до лікарні, а звідти через п'яту шахту до клубу.

– Ти думаєш, буде безпечніше, якщо ми зробимо такий круг і повеземо околицями?- спокійно спитав Земнухов.

– Авжеж!

– А якби ти був начальником поліції і тобі стало відомо, що викрадено мішки з машини, чи подумав би ти, що, можливо, їх спробують переправляти?