– Єс?! – закричали разом Редька й Дордже.

За дверима мовчали.

Редька з Дордже перезирнулися.

Стук повторився.

Редька зібралася встати, глянути, що там, але Дордже жестом зупинив її. Він сам встав і підійшов до дверей. Глянув у шпарку між пофарбованими на синє дошками, відтак відкрив і вийшов у коридор, зачинивши за собою двері. Редька і собі підскочила, щоб глянути в ту ж саму шпарку. Вона побачила шматок спини Дордже і частково жінку з розпущеним довгим волоссям. Зрештою, тут майже всі таке довге носили, але зазвичай вкладали в коси. Розмова велася приглушеними голосами. За мить Дордже засміявся, ще щось тихо сказав відвідувачці й різко повернувся до кімнати, набивши цікавій Редьці добрячу гулю дверима.

– Сука блядь, твою мать! – закричала Редька.

– Ага. От бач’, підслуховування до добра не призводить. Тим паче підслуховування незрозумілих мов.

– Урод! Дай мені шось холодне! Всралося мені тебе підслуховувати, з твоїми китайськими развєдчіками!

– На. – Дордже намочив свою шкарпетку холодною водою і простягнув Редьці.

Редька приклала чорну шматку, і вже аж потім зрозуміла, що воно таке.

– Ти шо – шкарпетку мені дав?!

– Ну. Шкарпетка.

– Чиста?

– Не знаю. Понюхай.

– Фу!!! – Редька запустила шкарпеткою в голову Дордже, але промазала, і махрова шкарпетка, як гроно сірого винограду, повисла на віконних гратах.

– Ти ж сама сказала – «щось холодне», – знизав плечима Дордже. – Слідкуй за формулюванням своїх бажань. Вони ж, як бачиш, мають властивість збуватися.

– Краще б запустив у мене своїм холодним серцем… – сказала розпачливо Редька і тут же сама зареготала від своєї патетики. – Що хотіла та тьотька?

– То не тьотька. Їй дев’ятнадцять років.

– Ой моя срака! Яка різниця? Шо хотіла та тьотька, якій дев’ятнадцять років?

– Дещо спитала.

Редька не могла повірити, що Дордже раптом став такий закритий. Які в них можуть бути таємниці? Вони ж або нічого не знають хором, або ділять те, що знають, навпіл, бо так уже склалося.

– Що вона питала тебе?

– Та так. Стандартні речі.

– Які стандартні речі?

– Чи маю жінку і де живу.

– А. І шо?

– Нічо. Хотіла піти зі мною.

– В сенсі?

– Ну так, спитала, чи можна піти зі мною до мене додому…

– Так в неї ж чоловік є ніби? – Ще вчора за вечерею Редька зауважила на шиї дівчини медальйон із портретом бравого вусача, а на пальці прозаїчну обручку.

– Точно. Чоловік на заробітках. На полі десь. У тому-то й уся штука.

– А… Плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата. Як зловлять, то переїбуть… – пробурмотіла Редька.

– Прошу?

– Нє-нє, нічо. Українська класика. Піду вмиюся.

Тут жаба задавила її дійсно по-класичному. Аж самій дивно стало – це типу шо, ревнощі? Звідки й доки? З іншого боку, з якого це дива молодиця намилилася кудись із ним іти?! Цяці в неї на голові красиві, звісно, але все одно, шо за наглість. Могла би хоч туманно припустити, що Редька його жінка, а не просто якась сестра чи пацан такий миршавий.

– А, до речі. Вона не китаяночка. Вона з племені Мяо.

– То хай сидить собі дома і мявкає, – повним зубної пасти ротом огризнулася Редька.

– Я на пошту, скоро буду. – Дордже затраснув двері.

Наступне місто виявилося мало чим краще за попереднє. Закатруплене брудне місто-базар із тим же засиллям китайців і китайських дітей у кислотних тапочках. За рис і зелений чай, котрі кожен порядний китаєць традиційно подає в кафе гостю до його замовленого м’яса й тофу безкоштовно, пацик, що ледве влізав у свої джинси, здер із них порядні гроші.

– Шось ми або біліші за всіх білих, або виглядаємо дурнішими за всіх дурних.

Редька без ентузіазму ялозила вилкою по слизькому пересмаженому тофу, виловивши його в океані цибулі. Дордже їв рівно стільки, скільки було треба, і з їжею не бавився. Не дивувала його ні сира картопля під виглядом смаженої, ні м’ясо невідомого походження під чесним курячим іменем. Місто було таке – будь-яка довершена річ виглядала би у ньому патологією.

Тут, у Понгсалі, на зміну похоронам, гуляли чиєсь народження. П’яний брат матері дитини (!) закликав усіх, хто проходив повз їх гучне справляння під натягнутою клейонкою обабіч головної дороги, до них приєднатися й випити домашнього вина.