Скорбота, сум... зарані склав ти руки;Жива душа в могилу полягла;Не стало сил боротись проти муки,Нелюдських, кривд, невимовного зла.За рідну волю бився ти зі тьмою,Святої правди мирові бажав;Життя твоє повік було тюрмою,Та ти його на інше не зважав.Загинув ти,- взяла своє недоля,-Мов одірвалась вітка від гіллі;Насіння ж те зберуть онуки з поля,Що сіяв ти з любов’ю по ріллі.Твоя труна незнана буде миру;Життя ж нове збудують труни ті...Молюся я, хай прийме душу щируЗамучений катами на хресті!
МРІЯ
Не знав я щастя серед світа,А от бажається, проте:Назад вернути давні літа,Побачить дітство золоте.Бажав би часом полинутиДо тиші рідного села,На шлях народний повернути,Якого доля не дала.Бажав би з людом сірим злитись,З’єднатись жеребом одним,Ураз радіть, ураз журитись,Докупи навіть вмерти з ним!
ОМАНА
Тхне благодаттю круг мене,Квітом усе розцвіло...Як чарівничо зеленеНаше убоге село!Легко,- ні суму, ні болю;Ніби душа ожива,Простір, пануючу волюЗбуджена грудь почува.Кожне, здається, радіє;Любо щебечуть пташки...Знов ти мигнула, надіє,Сил надала здалеки!Пестять обійми коханіСерце любов’ю мені...Все ж те верзлося в омані,Все те я бачив у сні.
РОЗВАГА
Пада сніг, степи вкриває;Хуга б’є в моє вікно;Серце в грудях заниває,Що однісіньке-одно.Справді ж так? А мрії ясні;Шлях до світлої мети;А чаруючі, прекрасні,Дорогі мої брати?Хай же виє хуга люта,Жахом серце зворуша:Сил здобуде думка скута,Загартується душа!
ХИМЕРА
На хвилю б тільки 'збутись туги,З неволі виглянуть на світ,Спинить тяжке чуття недуги,Украйні кинути привіт!Як гірко трупом почуватись,Безслідним полум’ям згоріть,До жизні-праці марно рватись,Душі коханої не здріть!
Хмуро дивилася школа,В бовдурі глухо гуло,Вітер вривався зокола,Сумно в хатині було.Мертва трудівниця-паніБіла, як віск, на століТам почивала, заранніЗбувшися скорбів землі.Рук і на час не складала,Щиро кохала діток,Листу якогось-то ждала,-Тільки і знав наш куток.За день одсунула книжку,За день не стала робить,Як опинилась на ліжку,-Нічим було пособить.В непогідь, стужу злиденну(Певно, сама сирота!)Зайде в хатину нужденну,Словом усіх повіта.Дасть, коли треба, поради,Викладе все до пуття...Боже! З якої б то радиЇй відбирати життя?Журно посходились діткиОбік німої труни:Втратили неньку сирітки,Втратили промінь вони.Вдарив і дзвін похоронний...Нічого, мабути, ждать:Треба людині стороннійШану останню віддать.Дим закурився з кадила,Серце зворушував спів...Що дітвора голосила,-Просто не чути попів.А як на цвинтарі стали,Кинули грудку землі,-Гірко батьки заридали,Аж надривались малі.Мовчки вернули на помин,Що громадяни знесли,Якось не складувавсь гомін,Навіть дяки не пили.Та й розійшлися по хатах,Школа осталась пуста...Хуга свистить по загатах,Жалібно труп заміта.
ПАНСЬКИМ ДІТКАМ
Весело вам, дітки,В горницях просторих;Їстоньки чи питки -Всього є в коморах.Піднялися ранком -Наймичка вас тіше;Ляже ніч серпанком -Спати заколише.Зростете без труду,Пройдете ви школу,-Вам привіт від людуПо всьому околу.Легкий заробітокВам на всіх дорогах...Не забутьте ж дітокВи тоді убогих:Шо одно працюютьЗмалку до могили,А проте старцюють,Завжди недоїли...Що не сходять з поля,А не мають хліба.Що вік душить доля,Справжня непотріба...Що для вас, панята,Віддали всі соки,Та, мов цуценята.Мулять свої боки...Що свитки простацькіНе до ваших красних...Пригорніть по-братськиВи отих нещасних!
ПРОРОК
По городах ходив пророкВіщати людям слово боже,Карав він сміливо порок,Життя осуджував негоже.Та не послухали тих слів,Зняли сліпуче грішні руки;І полилась невинна крів;Летіли градом каменюки.Не залякався муж святий,Підставив розбишакам груди,-Він бачив морок їх густий,Взивав: «Прочніться, браття-люди!»Роздався разом щирий плач:«Прости нас, отче, коли мога!У тьмі блукаємо,- пробачТа покажи нам шлях до бога!»І от громада повелаПо всьому городу пророка;Ридав святий,- і потеклаБратерства проповідь широка.
