Пролісок
вернуться

Грабовський Павло Арсенович
Шрифт:

НА СПОГАД

Що божий день, коханий друже, Мені спогадуєшся ти... Заблимав ранок, хуга струже, Але «між гори» треба йти. І от рушаєш ти в дорогу: Напівобтята голова, Твою, вважай що дітську, ногу Кайдан залізний повива. Схопивши молот чи сокиру, Ти в підземеллі хутко зник,- І відгукнувсь в догоду миру Нелюдським стогоном рудник. Стомлений працею тяжкою, Знов повернувся до тюрми, Та не знайшов і там покою Середи скреготу та тьми!

ДО СОЛОВЕЙКА

Розтьохкався соловейко На калиноньці; Щось не спиться серед ночі Сиротиноньці. «Розваж, розвій, соловейку, Мою тугоньку; Чи забуду прикру людську Я наругоньку? Чи судилось мені мати Свою квітоньку, Чи тинятись вік по наймах, Серед світоньку? Чи знайду я коли-небудь Власну доленьку, Чи все тягти чуже ярмо Та неволеньку?» Тьохка, плаче соловейко На калиноньці, Та не знає дати ради Сиротиноньці.

ОРЛИ

Марно ради пита, Вся засмучена, Україна свята, Перемучена. Занедбали сини Рідну мовоньку, Не туди-бо вони Гнуть головоньку, На пожитки густі Позіхаючи Та кишені товсті Напихаючи. Дяка богу - всього Враз набралися: Від народу свого Одцуралися... А поки що чуже Розшолопають,- Чого вміли, то вже Не второпають... Ще й вирлають на мир Гірш Московщини: «Що за хлопський кумир Народовщини!» Чн таких ти орлів Сподівалася, Як за них лила крів, Турбувалася? Не так збавлять снаги Силоміцники, Як оті вороги, Підпомічники!

ЛЮДИНА ЄСЬМ

Людина єсьм... Мене гнітуть слаботи; Я чую їх, несила ж утекти; Нікчемні мрії, суєтні турботи Скули кругом, мов ретязем кати. Все враз порвать... Нема у грудях влади: Страшне життя, страшніша вічна тьма; Не жду я більш ні щастя, ні відради... Та хто зважа на доводи ума? Жага взаємин та кохання в серці; Наново манять блага світові... Простіть мене, о мученики-мерці, Простіть мене, о страдники живі! Стомився я... без сил, на півдороги, Украй побитий думами, стою; Молю в людей і ласки, і підмоги... Як сором стис головоньку мою! Коли ж і де просвіток я поб,ачу? Чого ж мені в невольницькій глуші Ти не послав, о боже, на придачу Усіх незгід хоть рідної душі? Людина єсьм... Жага любові в серці; Як одігнать замани [13] світові? Простіть мене, о мученики-мерці, Простіть мене, о страдники живі!

13

– 3амана - принада, спокуса.

ТАМ І ТУТ

Там - квітки, та блиск, та чари, Залицяння та вино; Тута ж - праця, сльози, свари, Пекло голоду одно. Там - безкарна власна доля, Панування без границь; Тута ж стогін та неволя, Припадання рабське ниць. Там, проте, ненависть люта Усередині душі; Тут... джерело світла тута Пробивається з глуші!

ЩАСЛИВА ЛЮДИНА

Кругом щаслива ти людина: Не залякаєшся грози, Бо ще не бачила країна Від тебе Щирої сльози. Не знавсь ти з мукою гіркою, Не будеш віку ти конать... Дай тільки бог того покою Нікому на світі не знать!

ДІТЯМ

Перша думка наша, діти, Краю рідному; Першу працю присвятити Люду бідному! Усім серцем полюбляти Вчіться ближнього,. З тяжких злиднів визволяти Неспроміжного. Не кохайтесь у користі З її шматтями, А прямуйте жити вмісті, Бути браттями! Чули заповідь господню: Всім любитися, А не рить другим безодню Та злобитися! Отож будьмо, діти, певні По-господньому: Завжди милі, завжди кревні Одне одному!

"Щоб настав час жданий людського єднання..."

Щоб настав час жданий людського єднання, Щоб ні пана більше не було, ні хлопа, Треба перейнятись швидше світлом знання, Поступом, якого осягла Європа; Кращі думки віку щиро уживати, Як любов до брата, рівна всім свобода,- Ширити навколо, славить, розвивати, Аж поки не стануть приводом народа. Треба враз порвати з батьківською тьмою, Кинути ледарство та гидку недбалість; Нас гнітуть з усюди,- гіршою ж тюрмою Служить жах нікчемний, свари та відсталість. Отже, на півставі спільної освіти Квітом рушить вгору зерно наше власне,- І побачать вбогі України діти Будуче славетне, будуче прекрасне!