— Я не маю часу говорити з тобою, синку, — сказав Осман-огли. — Коли ти на своєму кіпрському рахунку побачиш семизначну суму, не лякайся. Все чисто. Ти сам знаєш, як розпорядитися грішми... Хоча гроші в нашій справі не головне...

Старий хотів іще щось сказати, однак до нього підійшли двоє молодиків і стали поміж ним і Георгієм. Липинський обурився: як вони сміють влазити в їхню бесіду, однак Османов, сумно посміхнувшись, махнув рукою:

— Прощавай...

Від цих слів у Георгія пробігли мурашки поза шкірою. Саме так прощаються назавжди. Липинський подивився на старого, а той кинув на Георгія той самий батьківський погляд і поволі, немов старий качур, поплівся, перевалюючись з ноги на ногу, по коридору. Його підтримували попід руки два здоровані...

«І що це означає? Звідкіля Осман-огли знає про Георгіїв рахунок на Кіпрі? Це шантаж чи підкуп? Шантажують не так. Кладучи гроші на рахунок, хочуть скомпрометувати або підкупити. Це гроші за те, щоб я перейшов до більшості? Не схоже. Надто багато. До того ж, до мене вже підходив Борис. Навряд вони підкупали б мене через старого Османова. Ні, Осман-огли — не того польоту птиця. Що це все означає?»

Липинський зайшов у зал засідань. Займаючи своє місце, він розгублено озирнувся, бо інстинктивно відчував на собі погляди колег. Георгій вирішив узяти себе в руки. Упродовж цього засідання він чемно і дисципліновано натискав на кнопки, як і вся фракція.

Тим часом зал вирував. У принципі хороша ідея щодо більшості виявилася повністю скомпрометованою тим, що втілена була нечесно. Взагалі, якщо розібратися по суті, то першопричина обурення народу проти влади лежить не в тому, що народу погано живеться. Народ терплячий, він навчений терпіти. Просто стало гидко, що держава побудована на брехні.

Щирий українець ніколи не є щирим. Уже в самому словосполученні «щирий українець» затаєна нещирість, оскільки воно не означає те, що здається на перший погляд. У цьому словосполученні слово «щирий» означає «справжній». А справжній українець ніколи не є щирим. Це також синдром Дикого поля. В Дикому полі щирим бути вкрай небезпечно. У Дикому полі виживає топ, хто дбає тільки про себе.

— Слово має Георгій Липинський. Приготуватися Петру Симоненку...

Георгій здригнувся. Він нахилився до мікрофону і сказав:

— Передаю слово Іванові Кащуку.

Той отетеріло подивився на Георгія. Проте швидко опанував себе, і полився дощ красномовного обвинувачення проти «гнилої» більшості. Кащук діяв, як щирий українець: говорив нещиро. Бо більшість виявилася не зовсім гнилою, а зовсім навпаки — бадьорою і живучою, вдало застосувавши принцип Дикого поля.

«Може, порадити опозиційному рухові діяти також за принципом Дикого поля: підступно нападати зненацька, бездоганно влучаючи в ціль?».

У козацькому фольклорі є так багато фантастичних оповідей про козаків-характерників, які руками ловлять кулі; які мають «такі чарівні зерцадла», що посилають гарматні ядра ворогів на них самих; про шаблюки, які самі рубають ворога, поки козаки сплять; про здатність козаків бути невидимими. І це не дивно. Те, що виробляли ті обідранці на полі бою, інакше, як фантастикою, назвати не можна. Обідранці-козаки — це воїни супер-класу, їм під силу було неможливе: здобути перемогу в безвихідній ситуації.

Щирий (читай: справжній) український президент повинен бути характерником і бездоганно володіти тактикою Дикого поля: діяти несподівано і блискавично влучати в ціль. Це одна з умов виживання української держави.

Георгій продовжував уважно слухати виступи, хоча те, що діялося, його вже не зачіпало. Ось виступив Йосип Вінчук. Його класичною фразою було «та' я' має бути» (так, як має бути). Ця фраза — суто українська. А ще кажуть, що українська мова нелаконічна. Лаконічна вона! Тільки вона стала розвиватися не тим шляхом, не «та' я' має бути». їй нав'язали стилістику і синтаксис російської мови — мови важких книжних конструкцій. А пішла б вона своїм шляхом, усе було б інакше. Колись Георгієва мама казала: українська народна мова, з багатьма синтаксичними конструкціями, є більш європейською, аніж російська. Так, наприклад, у мовознавстві вважається чисто британською конструкція «Сьогодні гарна погода, чи не так?» А в народній мові українців є така ж сама конструкція: «Нині надворі ловко, ге?» І скільки таких «перлів» втрачено через нашу неповороткість!

Узагалі ресурси української мови до кінця ще не вивчені. Скільки колоритних слів в українському політичному словничку виникло за останні кілька років: «спікеріада», «касетний скандал», «темники», «українські остарбайтери», «більшовики», «гарант», «під куполом»... У кожному з цих слів виявляється український гумор, або, як писали в XIX столітті російські українофоби, «пресловутьш малороссий-ский юмор», якого росіяни ніколи не розуміли.

Тим часом слово узяв Самчук. Георгій давно вже переконався: цей генерал належав до тих ораторів, які чим більше вип'ють, тим краще говорять. Зараз він виступав тверезим, тож кайфу від його виступу — ніякого.

Ось і Плющ. Зал, та й вся Україна, слухаючи його виступи, почувають справжній «драйв», саме завдяки «пресловутому малороссийскому юмору», такому незрозумілому сусідам. Яка мова! Георгія зовсім не дратували, а навпаки, — захоплювали — колоритні й неповторні «плющизми», особливо в фонетиці: українській вимові чужий грецький звук «ф», споконвіків у нас вживалося «хв». Плющ — це поки що неперевершений у новій українській історії політичний шоумен. Забудуть усіх політиків перших десятиліть незалежності, а його — ні.