Юрій Яценко. Ну господи! Чи є у нього іміджмейкери чи не-має? Він же ключова фігура в українській політиці: та навчіть же його говорити по-людськи!

Діма Білоцерківський. Хто тобі, друже, прищепив смачну черкаську вимову? Тебе від українця і не відрізниш! Мудро говориш, але... не вражає. Чому? Мабуть тому, що Біло-

церківський бездоганно володіє мовою як технікою, однак неправильно володіє нею як сигнальною системою: він завжди когось або щось виправдовує...

Борис Бородач, гарант гаранта. Юрист — і цим все сказано. Виступи юристів завжди «несмачні». Хоча вони й хизуються своєю «професійністю», проте насправді — це міф. Одне й те ж саме явище два різні юристи можуть витлумачити цілком протилежно. Липинський завиграшки міг би просто двома влучними ударами розбити палку Борисову промову вщент. Однак він не хотів цього робити. Він не хотів опускатися до рівня словесного маніпулятора. Георгій вважав, що парламент — це цілком окремішний вил діяльності — над'юридичний, надекономічний, надполітич-ний — парламентський. У парламенті має бути спеціальна порода людей — професійних парламентарів, які працюють «на стику всіх жанрів»...

У Сполучених Штатах баскетбол набагато популярніший від футболу. Чому?Бо американці — нація, яка любить отримувати результат від власних дій негайно. Тому що це нація, де вчать блискавично приймати рішення. Чому в Україні футбол популярніший від баскетболу? Бо футбол — це модель української поведінки. Зусиль багато, хоча результат не гарантований. До речі, спокійні прибалти також цінують баскетбол, може тому вони так швидко справилися зі своєю незалежністю? Щоб переламати ситуацію в Україні, треба примусити українців полюбити баскетбол більше, аніж футбол... Хоча це неможливо. Це суперечить українській суті. Президент, при якому ситуація в Україні зміниться на краще, буде класним гравцем у баскетбол.

Коли Липинський виходив із парламенту, побачив машину швидкої допомоги.

— Хто? — спитав він лікаря.

— Османов. Георгій похолов.

— Це;— серйозно?

— На жаль... Він дивився услід «швидкій». Липинському заболіло серце. По-справжньому. Не заскімлило, не стислося, а заболіло. '

За один день кілька втрат і кілька надбань... А точніше, два надбання і дві втрати. Перша втрата — Андрій Браниць-кий, або Студент. Перше надбання—дитина, яка має з'явитися на світ. Друге надбання — величезні гроші. Друга втрата — Осман Османов, людина-загадка. Липинський ніколи не був прямо зв'язаним з ним. Принаймні, він так думав. Однак сьогодні з'ясувалося, що їх таки щось єднало. Щось таємниче і дуже потужне... Осман-огли знав, що сьогодні помре. І він не жартував, коли говорив про гроші. Що це все означає?

Липинського лякало його теперішнє життя. Він завжди боявся невизначеності й непрогнозованості. А тепер усе стало таємничим і заплутаним...

Він відігнав від себе сумні думки.

Стояв гарний осінній вечір. Бабине літо — щемливе й тужне. У Георгія в руках -— рожеві патлаті хризантеми. Він ішов додому. І там його чекали: дружина і діти. Народжені й ненароджені... Майбутні президенти й спікери...

Чим ближче він підходив до свого дому, тим більше його охоплювала непевність. Георгій не знав, як йому бути. Він не знав, як зайти в квартиру, як подивитися Євдокії в очі, що їй сказати.

«Що повинен сказати чоловік жінці, яка повідомила, що чекає дитину? «Я люблю тебе»? «Я щасливий»? Чи ще щось? Як дивно! Я дорослий мужчина. Я прожив чи не половину свого життя, однак нічого не знаю про це саме життя. Я не вмію робити елементарних речей».

Георгій стояв на вулиці під своїм під'їздом і дивився на вікна своєї квартири. Звечоріло. На фоні вікна з'явився силует Євдокії. Вона визирнула із-за фіранки і побачила його. Він помахав їй. Вона також відповіла йому легким помахом руки.

Євдокія була в його піжамі. її обличчя трохи припухло від сліз. Невже так пізно? Георгій подивився на годинника. Навіщо він примусив її стільки чекати? До того ж, у перший день, коли дізнався про те, що стане батьком. Йому стало соромно. Чоловіки інколи бувають дуже жорстокими до хоча часто це відбувається від незнання, від нерозуміння, від власного чоловічого егоїзму. І справді. Замість того, щоб кинутися їй на шию від звістки, що стане батьком, він холоднокровно пішов на роботу, зробив усі свої справи і, не поспішаючи, повернувся додому. Добре, що Ірина Марківна вклала йому в руки букета. Інакше він би зараз виглядав абсолютним ідіотом. Ніжно-рожеві патлаті пружні хризантеми навіювали сентиментальний настрій. Георгій стояв перед вагітною жінкою не як сильний мужчина, а як слабка дитина, на яку новина впала, як сніг на голову, і вона не знає, що з цим діяти. Чоловік дивиться безпорадними очима і, замість того, щоб дати жінці те, що вона чекає від нього — чоловічої сили, плеча, підтримки, — сам просить від неї того ж.

Георгій уткнувся у плече Євдокії і мало не заплакав від безпомічності. Він згадав молодого красивого Андрія Браницького, старого, однак від того не менш красивого Османа-огли, згадав про маленьку істоту в жіночу лоні.

«Я поводжуся, як розмазня? Так. Чому? Адже чоловік має бути сильнішим від жінки! Але психологами давно вже доведено, що чоловік міцніший від жінки лише фізично, психологічно вона сильніша. Наприклад, участь чоловіків у війнах зовсім не свідчить про їхню силу. Навпаки. З них легше зробити солдатів, зазомбованих виконавців смертної кари. Жінка, навіть пройшовши бойову підготовку, перш ніж убити людину, подумає: а чи варто задля всіх тих політичних ідей, які витворили кабінетні козли, позбавляти іншу людину життя тільки за те, що та думає інакше? Саме тому з жінок виходять погані солдати, а не через фізичні дані чи репродуктивні функції. В жінці інстинкт самозбереження діє не на рівні особистісному, а загальнолюдському, її важче зазомбувати. Саме тому жінки не воюють. Ось і зараз: не він — чоловік — заспокоїв і пожалів слабку вагітну жінку, а вона його погладила по голові і промовила:

— Не переживай. Все буде добре!

Очевидно, від безглуздості цієї ситуації Георгій та Євдокія в одну мить, мов по команді, розсміялися. Це зняло незручність моменту, і все стало на свої місця.

Георгій з цікавістю розглядав Євдокію у своїй піжамі.

Взагалі вона дуже любила чоловічі речі. В її гардеробі не було спідниць — лише штани, за винятком, звичайно, «маленького французького платтячка». Справжнім відкриттям було те, що вона користується чоловічими парфумами. Спершу вона приховувала від нього це, однак він дуже скоро «унюхав» своїм чутливим носом. Коли Георгій спитав Євдокію: навіщо? — вона знизила плечима: мені так подобається. На відміну від колишніх Георгієвих коханок, вона була дуже лаконічною, точніше, вишукано лаконічною. Вона не користувалася косметикою і, здається, взагалі не дивилася за собою: не відвідувала, як личить світській дамі, косметичних салонів, фітнес-клубів і всього іншого, однак при цьому вона виглядала в кілька разів свіжішою й ефектнішою від його попередніх жінок. У чому її секрет? Євдокія часом могла зігнорувати манікюром, проте її маленькі пальчики з маленькими акуратно підрізаними нігтиками («ніхтиками» — написали б у минулому столітті фонетисти і були б праві!) хотілося поцілувати більше, аніж Алісині довгі сильні пальці з довгими нігтями. Євдокія не зважувалася і не слідкувала за калоріями, проте це не позбавляло її принадності, навіть тоді, коли вона за останні місяці проживання з Георгієм набрала ваги. «Ми любимо наших рідних за їхні вади більше, аніж за їхню ідеальність».