— Швидше сюди! — гукнула тітка Дані, яка здивовано завмерла коло хвіртки. — А ти, дорогенька, перепочинь! — це вже стосувалося гості.

Наталі ногою підсунула пластмасове крісло, і дівчина майже впала в нього.

— Бідненька, — тітка погладила незнайомку по голові. Потім жестом покликала спантеличену Дану.

— Ти купила ліки? От і розумниця.

— Наталі, ви поясните нарешті, що тут відбувається? — голос дівчинки аж тремтів від обурення, адже це вона знайшла незнайомку, а тепер від неї починають щось приховувати.

— Не лютуй, моя люба! Потрібно, щоб вона якомога швидше заговорила. Я пішла лікувати горло твоїй знайді, а ти поки що погортай ось оце.

І тітка поклала Дані на коліна книгу, а сама подалася з усіма пляшечками в руках до незнайомки. Дана поглянула на книгу. Це була «Русалонька» Г.-Х. Андерсена.

Дівчина, стомлена уроком ходіння, солодко спала на канапі у вітальні, вкрита легкою ковдрою. А Дана і Наталі розмовляли на веранді. Тітка погойдувалася в кріслі зі своїм незмінним мундштуком, а племінниця сиділа навпочіпки і гладила Марлона.

— Як же ви здогадалися, що вона — русалка? Адже це просто казочка, вигадка.

Наталі всміхнулася.

— Я завжди вірила в чудеса. Мені здавалося, що існує паралельний казковий світ, який дуже відрізняється від нашого, реального. І мешканцям того світу — казковим істотам — ми здаємося несправжніми, бо ми — не чарівники і не володіємо магією, а це, мабуть, на їх переконання, — безглуздо. Тому вчора вночі я розглядала всі можливі варіанти щодо того, ким може бути ця дівчинка. А коли вже світало, мені спала на думку Андерсенова русалка, хоч як безглуздо це звучить. На таке відкриття мене наштовхнули її ніжні ніжки. І, як бачиш, я мала рацію. Завдяки знеболювальному вона змогла ходити, невпевнено, та все ж таки…

— Так, так, — промовила Дана. — У казці вона відчувала кожен свій крок так, ніби торкалася леза ножа. І голос. Звичайно ж! Голос у неї забрала чаклунка!

— Не зовсім так, — тітчин вираз обличчя став іронічно-переможним. — Допотопна магія, маю зауважити. «Забрала голос» — звичайнісінький ларингіт. Запалення зв’язок. Сподіваюся, що ліки подіють, тоді ми дізнаємося, скільки часу в нас ще залишилось.

Дана похолола.

— У неї є всього три дні! — вигукнула вона. — До заходу сонця третього дня принц має її поцілувати.

— Це у версії діснеївського мультика, — недбало кинула тітка, дивуючи своєю обізнаністю у цій сфері. — У Андерсена русалонька чекала доти, поки принц її покохає. Або ж одружиться з іншою, і тоді русалонька перетвориться на морську піну.

— А раптом він вже одружився або от-от одружиться? Що ж тоді? — хвилювалася Дана.

— Не знаю, я не можу пояснити, як і чому вона опинилася в нашому вимірі. — Наталі знизала плечима — Може, її принц уже помер багато років тому.

Дана відійшла від Марлона і нервово закрокувала верандою. Раптом їй сяйнула думка.

— А знайдімо самі їй принца! — вигукнула дівчинка.

— Де? — меланхолійно запитала Наталі. — В Англії? Чи де там ще, в наш час, принци залишилися?

— Ні, — Дана від нетерплячки аж підстрибувала, — ми самі знайдемо їй нареченого. Не конче королівської крові, але гідного хлопця, видамо його за принца, та й усе!

Я впевнена, що навіть обличчя того, задля кого наша знайда стала людиною, вона не зможе згадати. Найголовніше, щоб наш «принц» у неї закохався, а далі видно буде. Тітка лише плечима знизала.

— Не знаю, кому сподобається німа і кульгава дівчина…

— Але ж вона красуня…

— Красуня, так. І все одно наречений їй потрібен незвичайний, якийсь екстремал.

Наталі раптом замовкла. Вона поглянула на Дану, а Дана на неї.

Здається, в їхніх головах промайнула одна й та сама думка.

— Максим…

Дівчинка побігла шукати телефон. Тітчин небіж відповів, що зможе повернутися лише за два дні, бо в хробаків з’явились дитинчатка. Наталі роздратовано жбурнула слухавку. Така нестриманість дуже здивувала Дану.

— От негідник! Цікаво, якби я померла, він би теж спочатку справив день народження хробакам, а потім з’явився б на мій похорон?

Дівчинці стало прикро.

— Чому ви не пояснили йому, в чому справа? Може, тоді б він приїхав відразу.

— Що я мала йому пояснити? — сердилась тітка. — Те, що мені негайно потрібно віддати заміж кульгаву русалку за будь-кого?..

— Не потрібно мене віддавати заміж за будь-кого. Я шукаю принца… — раптом пролунав тихий мелодійний голос.

Наталі зіскочила з крісла так швидко, що Дана аж злякалася. На порозі стояла струнка, як берізка, русалонька. Бліденьке її обличчя сяяло. Яка ж вона була гарна, навіть слово важко підібрати!