— Отже, увесь цей час мене тут застановляли?

Офіцери теж посміялися, а тоді старший сказав:

— Тільки безумець або безвідповідальний військовий діяч дає гроші, зброю, паспорт, квартири, явки, вікна на кордоні, якщо у заставі немає чогось істотного. Увесь цей час ми робили те, що планувалося нами.

— Про розмір субсидії, контакти й усі інші організаційні питання домовимося зараз? — запитав Бандера.

— Безперечно, — згодився старший. — Тільки спершу для того, щоб ми мали змогу далі контактуватись, вам треба обрати псевдонім. Телефони в Берліні працюють препогано, можливі прикрі накладки.

— Консул. Такий псевдонім вас влаштує?

Бандера помітив, як офіцери швидко перезирнулися.

— Це занепад аристократизму, — завважив, посміхаючись, старший. — Може, Імператор?

Військовий у сріблі шанобливо втрутився — мало не навпіл зламався над вухом старшого:

— Імператор уже є.

Усі зареготали. Бандера — теж.

— Гаразд, нехай буде Консул-2, — промовив старший, — я почуваю вроджену неприязнь до першого Консула. — (Та й справді, не скаже ж він, що Андрій Мельник при вербуванні узяв собі такий самий псевдонім. Доведеться проінструктувати Мельника, що віднині його іменуватимуть Консулом-1).

… Бандера ще раз зайшов до ванної кімнати, оглянув себе у дзеркалі, повернувся до великого кабінету і сів за величезний, мореного дуба стіл. Він переклав кілька папірців, поправив мармурове чорнильне приладдя, і раптом чумне відчуття щастя народилося в ньому, і він, не бажаючи стримувати себе, вискочив із-за столу й заметався по кабінету, виконуючи якісь вигадливі, хлоп'ячі на, як у далекі студентські роки, коли через низький свій зріст соромився дівчат, замикався у кімнаті і танцював сам — захоплено й солодко…

… Штірліца й Омельченка «вождь» ОУН-Б зустрів коло дверей конспіративної квартири абверу на Звеженецькій вулиці, тричі обнявся з посланцем гетьмана — дарма що старий служив москалям і українець тільки за назвою, а все одно треба пам'ятати перших борців проти більшовизму, вони — історія, цебто вічність, вони випромінюють особливе світло, проте зрозуміле не всім, а лише людям із вродженим почуттям авторитарності. Бандера, як людина, котра хворобливо прагнула до влади, був аж до краю наділений цим почуттям і через те не стримав сліз, що виступили в куточках пронизливих очей-намистинок.

З Штірліцем він привітався стримано, бо кожен відчував особливість того лиховісного часу, що настає. Він заздалегідь готувався до того, щоб очолити націю — кутики рота опущені донизу, брови насуплені, жовна перекочуються від ушей до гострого підборіддя: Сулла, істинний Сулла! Тим-то він і має бути стриманий із представником тієї влади, яка зайде на землю, що належить йому.

— Голодні? — уривчасто запитав Бандера. — Я скажу, щоб накрили стіл.

— Дякую, — відповів Омельченко, — ми щойно поснідали.

— Справді, ми щойно випили кави, — підтримав його Штірліц.

Бандера пограв обличчям — одразу й не збагнеш, чи то жаль, а чи гірка іронія.

— Але ж кава з джемом — не сніданок. Це необхідність. Я звелю засмажити яєчні з салом, у нас на батьківщині так їдять, еге ж, пане Омельченку?!

Німецькою Бандера розмовляв з акцентом, старанно обдумуючи фразу — очевидно, заздалегідь складав її в голові. «Так говорять люди, — подумав Штірліц, — хворобливо самолюбні, ті, що бодай найменшою мірою бояться видатись кумедними».

— Ні, ні, — квапливо відмовився Омельченко, хоч, видно, смажені скуштувати йому кортіло, — спершу справи, Степане, спершу справи. Часу обмаль.

— Справи то й справи, — згодився Бандера. — Прошу сідати.

— Передусім нас цікавить, як ви уявляєте роботу Української ради в перші дні після початку кампанії? — спитав Омельченко. — Нам відомо, що голова ради, адвокат Горбовий, наш давній друг і надійний союзник рейху, та чи не здається вам, що звідти просочується інформація?

— Цього не може бути, — зневажливо примружившись, відповів Бандера. — У раді зібрано перевірених борців.

— Я не одержував інформації про створення ради, пане Бандеро, — суворо заперечив Штірліц. — Однак я дізнався про це тут, у Кракові, од чужих нам людей.

«Не ти, а Омельченко, — зразу ж збагнув Бандера. — Він зустрічався з Романом Шухевичем і Лебедем, а ті через душевність свою бовкнули!»

— Мої люди нічого не приховують од представників СД та німецького командування, — промовив Бандера.

— Будемо сподіватися, що це так, — сказав Штірліц, зручніше вмощуючись у кріслі. — Очевидно, ви створили раду, щоб заздалегідь провести вододіл між вами та українським комітетом на чолі з паном Кубієвичем?