Шрифт:
Тарабанов. Главне діло, Паша в воінственном азарті, як воєвода Пальмерстон.
Виходить.
Наташа й Михайло, потім Ваня.
Наташа. А повар, знаєш, босячок; я люблю босячків, вони тепер у моді. Ну і злюка ж Паша! Що їй мішає повар?
Михайло. Очевидно, соревнованіє! Акіла їх помирить. (Входить Ваня.) А що, Ваня?
Ваня. Ґенерал питають, чи вже підшили червону підкладку під тужурку?
Наташа. Скажіть, скоро буде готова! Тільки, Ваня, голубчик, підкладка буде не червона, а зелена. Татко сліпий, йому все-одно, а ви не промовтесь!
Ваня. І мені все одно!
Наташа. Так ідіть і скажіть, що скоро буде готова; тільки не промовтесь.
Ваня. Будьте певні. (Вийшов.)
Михайло. Що ти зробила, Наташа?
Наташа. А що?
Михайло. Ну, як же таки можна, взяла й підшила тужурку ґенерал-майора зеленою підкладкою! Червону треба.
Наташа. Я знаю, милий! Тільки червону треба було купити, а в нас грошей нема: все ззів сьогоднішній вечір; так я взяла свою зелену шерстяну юбку, попорола, і Дарина підшила зелену підкладку.
Михайло. Неприятно... і навіть жаль обманювати старого.
Наташа. Ну, от! Татко не бачить, ніхто йому не скаже, і він буде задоволений. А сказати таткові, що в нас грошей нема - гірше, і він не повірить, бо лічить тебе багатим! Ну, і неприятно, знаєш, признатися...
Михайло. Та воно так... Тільки... якось... А!... Було б хоч пораятись, може б я взяв матеріял у Івана Дмитровича в борг... (Входить Даша й несе сіру тужурку з ґенеральськими погонами й зеленою підкладкою.) Ну, хоч погони ґенеральські.
Наташа. Де татко сам купив раньше.
Ті ж і Дарина, потім ґенерал.
Наташа. Глядіть же, Дарино, не промовтесь, що підкладка зелена, а не червона.
Дарина. Та їм, дорога моя пані, все-одно: чи червоне, чи зелене! Сказано - чоловік темний.
Входить ґенерал. Ваня його веде.
Генерал. Ну, готово?
Дарина. Готово, ваше превосходительство! (Наташа цілує його в щоку, ґенерал гладить її по голові.)
Генерал. Наташенька! (Михайло цілує його у щоку, ґенерал гладить по голові.) Миша! Здоров, брат! Здоров - підґенерал! Ха, ха, ха! Ну, Дарино, давай надінем ґенеральську тужурку! (Скида халат.) І халат підіб’єм ґенеральською підкладкою. Подають тужурку й помагають надіти.
Надівши тужурку, одвернув полу, погладив рукою, потім погладив лацкани і, взявши рукою погони: Чую під рукою, що погони ґенеральські, а от підкладку. (Знову одвертає полу і гладить.) Не розберу!... Червона?
Наташа. Червона, татку!
Ґенерал. Сліпий! Не бачу! Ох, яка тяжка потеря!... От сьогодні будуть гості вінтити, а я не можу! Уміщаю, брат, за картами!... Ну, що ж, прийду, хоч посиджу, послухаю, як другі: (передражнює), дві піки... три піки... три черви... малий шлем у бубнах... Ха, ха, ха! Люблю, коли гра туго намотується на нервовий вал... Температура піднімається, нерви настроєні по високому камертону... Ху! Жарко! Брат, Федор Іванович, бере прикупку... Заліз - прикупка ні к чорту!... Судорога пройшла по виду... Переводить дух, оддувається! Ха, ха, ха! Тепер не дай Бог бути партнером Федора: всі помилки - на нього! Грім і блискавка.
Наташа. Я навіть боюся за дядю Федора: гарячиться, кричить, кашляє, аж синіє, і знову кричить! Здається, от-от буде параліч!
Ґенерал. A-а! Грім і блискавка!
Наташа. І увесь грім за три копійки. (Михайло сміється.)
Ґенерал. A-а! Ха! Три копійки! Нe в тім річ! Тут умственна еквілібристика: чоловік дума, ріша, розріша, кипить, і раптом - тарах! Не той ход - без однії!... Тарах - без двох! Нерви витягнулись, одна помилка повела за собою другу, третю, все вверх ногами ! Ну, й баталія! Тут життя... а... а...! Ха, ха, ха! Люблю! Ну, поки проб’ють барабани й закипить на зеленім полі бой смертний, - ходім, Ваня, дочитувати ,,Розвідчика“.
Бере Баню за руку й ідуть.
Михайло й Наташа, потім Акіла.
Михайло. Як жаль татка! Скілько в нього енерґії! Ще б служити, повишатись,- і на-тобі таке нещастя: сліпота!
Наташа. Це в нас у роду. Дід мій, теж ґенерал, осліп під старість... А що, Миша, коли я осліпну? Боже мій! Як страшно! (Починає плакати.) Я... я... стара... зморщена і сліпа, нікому непотрібна... Миша, ти мене покинеш, а татка вже не буде... Ох, ох! Як біля серця здавило.