Злочин Ляха зробив дуже глибоке враження на ціле пекло, а президент найбільшої жорстокості затирав руки з радості й показуючи пальцем на нього, повторював усім раз-у-раз:

«Бачите? Це мій ученик!»

Однак цариця Сатаниха вирішила, що треба ще пождати, доки всі кандидати не викажуться своїми злочинами, а тимчасом зробила шляхтичеві велику честь тим, що веліла йому ловити та зберігати у своїх пригорщах усе те, що ядушливий Клемансо викашлював.

Ленін старався доказати, що він є найбільшим злочинцем, бо в ім’я ідеї, яка виявилася нездійснимою за ніяку ціну в сучасності, він не жахався вимордувати мільйони людей і кинув майже весь світ у безодню нужди, упадку, брехні і смерті.

Вільсон поглянув сердито на свого суперника і крізь затиснуті зуби процідив: «Коли Ваша царська Величність признають Леніна найбільшим брехуном, я подамся до дімісії»

Сатаниха звернулася тут до Леніна з ось яким питанням:

«Чи вірив ти, Леніне, бодай одну годину у свою ідею?»

«Так»,— відповів Ленін.

Тут Вільсон зареготався з міною тріумфатора і крикнув із захопленням, не чекаючи на питання Сатанихи:

«А я свідомо брехав од початку до кінця!..»

На це відповіла Сатаниха:

«Дуже мені прикро, товаришу Леніне, але всі твої гріхи бліднуть перед злочином цього американського крамаря»

Тепер явилась якась дивна постать: уся засушена, як осінній опеньок, зігнута, як серп і беззуба. Її обличчя було застигле, омертвіле, похоже на кепсько збережену єгипетську мумію, яку дзьоб часу немилосердно роздзьобав.

Одне око цього створіння дивилося з найбільшою побожністю на небо, а друге блукало з великою нахабністю й неспокійно, як перемерзле щуреня, по землі.

Ця постать раз-у-раз кланялася сильним пекла так низько, що носом дотикала землі, неначе ралом. А тепер вона упала перед Пекельною Радою так вірнопіддано та скоро, що, здавалося, зрівнялася з землею й маззю розляляся, щезла. По хвилі знов показалася і стояла, наче переломана.

Сатана відразу почув, що те марне створіння не принесе й не скаже нічого нового, а тільки йому непотрібно забере час. Та все-таки дивна подоба цієї постаті його досить зацікавила й він запитав її: «Що ти таке?»

Мумія ще раз уклонилася Сатані дуже побожно та почала говорити якоюсь чудацькою та ломаною мовою:

«Я пер-пер-геп-рашаю, що Ваш Маєстат фа-фа-фа-тиґую. Я кр-кр-итик...»

Сатана засміявся й запитав його:

«Чому ти так дивно зиркаєш на мене? Чому ти одночасно дивишся і вгору і в долину?»

Постать одповіла:

«Я можу одночасно розслідити небо й землю за пос-пос-редством моїх очей, котрі дис-дис-диспонують чар-гар-гар-одійною силою...»

Сатана приглянувся мумії ближче і крикнув до неї:

«Яка там у твоїх очах чародійна сила? В нас у пеклі це проста тілесна хиба. Ми зараз пізнаємо ту твою чародійну силу ближче»

Сатана розгорнув пекельний огонь і дим і на вечірньому крайнебі світу показався великий, круглолицій ясний місяць, який своєю свіжою, чудовою подобою очарував очі не тільки всього пекла, а й навіть самої цариці Сатанихи, що була маловразлива на поезію природи. Цар Сатана дивився пильно новій постаті в очі й показуючи рукою на місяць, питав її:

«Бачиш? Що там так чудово сяє?»

Критик зиркнув на ясен місяць і сейчас із найбільшою певністю пробелькотав:

«Се, пер-геп-рашаю... по-по-повновидий лю-лю-людський задок»

Коли пекельний регіт ущух, цар Сатана сказав до мумії:

«Он яка чародійна сила у твоїх очах, ти, бісів сину! І як же тобі займатися загадкою мистецтва, коли в тебе завдяки твоїй загальній покривленості нема мистецького ока? Коли ти в пісній юшці бачиш олімпійський нектар і навпаки?»

Сатана взяв дивну постать на ось який іспит:

«Якими прикметами ти визначився як критик?»

Постать одповіла:

«Я мав чорнило в пері, папір на коліні, цит-цит-ати в шафі і сли-сли-ну в ро-ті»

Сатана вхопився за голову:

«І з такими прикметами ти приходиш до мене, чортів сину? Невже аж я, Сатана, мушу тебе вчити, що основою критики мусить бути душа? Маєш ти душу? Де твоя душа? Сюди її!»

В шуканні за душею мусів Сатана аж вивернути шкуру мумії та добув із її середини якусь дерев’яну скриньку. Кинув її на землю, де вона розбилася і з неї вискочили три дерев’яні предмети, похожі на людські стопи. Сатана зареготався і крикнув до створінь у пеклі: