– Чесно кажучи, я не знаю, - Довбуш трохи нервувався.
– Але дуже зацікавилися, коли я вийшов з ними на зв’язок.

– А чому ти це зробив? Чому не погодив зі мною?

– Спочатку дам відповідь на останнє. Ви були у Карпатах, я - тут, у Києві, зв’язуватися з тобою - коли ти керуєш бойовою операцією - це відривати, тож я зважився на ініціативу. А чому я вийшов на контакт з ними? Їхній бос дав сигнал. У одному зі своїх газетних інтерв’ю щось дуже хитро натякав про діалог навіть із найбільш деструктивними силами. Ось я електронкою й послав йому пропозицію.

– А чи треба?
– Роксолана відірвалася від монітора і пильно поглянула на Довбуша.

– А чому б і ні? Корпорація «Не хлібом єдиним. Іnс.» - найбільша, найвпливовіша, найпотужніша промислова імперія у Східній Европі та Євразії. Це ж фактично - продовольчий склад континенту. Адже універсум хлібного типу, синтезоване комбім’ясо та молокопродукти генетично модифіковані - це основний харч більшости населення…

– Я знаю, - обірвала його Роксолана, - але для чого нам цей контакт?

– Не знаю!
– надувся Довбуш.
– Але я вважаю, що вислухати їх треба.

– Як нам убезпечити себе від сюрпризів?
– спитала Роксолана тоном людини, що прийняла рішення.
– Я маю на увазі різні там засідки…

– Вони все передбачили, Роксолано, - пожвавився Довбуш, - вони готові, аби ми їх вели, куди завгодно, хоч у гори, хоч у ліс, хоч у будь який мегаполіс України.

– А вони - маячки?!

– А ми - детектори!

– Гаразд, готуй зустріч. Орієнтовно: Чернівці, мисливська база у Кам’янецькому лісі. До речі, Довбуше, він, цей їхній керівник, що, китаєць?

– Я його не бачив, його взагалі мало хто бачив у обличчя. Та судячи з прізвища - Ко Ше Лін, - або китаєць, або швидше кореєць.

– Хто з наших бійців знає східні мови?

– Та, мабуть, ніхто, - розгублено відповів Довбуш.

– Погано з особовим складом працюєте, осавуле, - сухо промовила полковник Роксолана, - боєць Чіпка володіє китайською. Отож наказую включити його до складу контактної групи.

– Гаразд!
– скреготнув зубами Довбуш.

– Ви вільні, осавуле.

Довбуш, ледве приховуючи образу, покинув конспіративне помешкання. Роксолана, залишившись сама, трохи подумала, а потім набрала номер Чіпчиного мобільника.

Після того, як мисливська база за селом Кам’яна була оточена вартою бійців-ювелірів, а ретельне обстеження на самій базі не виявило нічого підозрілого, Роксолана дала команду Довбушу викликати з Києва голову правління фірми «Не хлібом єдиним. Іnс.», цього китайця (чи корейця) Ко Ше Ліна.

Через кілька годин його персональний літак з плазмовим двигуном приземлився на чернівецькому летовищі.

Потім Довбуш мобільним зв’язком дав вказівку Ко Ше Ліну з мінімальним супроводом сідати у посланий за ним бензиновий джип і віддатися на волю водія.

За сорок хвилин у будиночок, який Роксолана обрала штабом Організації, ввійшов голова правління «НХЄ Іnс.» з секретаркою (чи хто вона?) та двома охоронцями.

Роксолана з осавулом Довбушем, хорунжими Кармелюком і Тарасом Бульбою, а також бійцем Чіпкою яко перекладачем, вбрані у дорогі шотландські мисливські костюми, сиділи за великим дубовим столом. Ко Ше Лін був у елегантному твідовому костюмі та чорній сорочці, без краватки, його супутниця в діловому вбранні секретарки, а охоронці - у темній класичній уніформі бодіґардів.

Роксолана, пропонуючи сідати, роздивлялася прибулих. Ко Ше Лін був невисокого росту, коротко підстрижений, з високим чолом, помітним носом з горбинкою, жорсткими складками обабіч тонких губів, чорнобривий, кароокий, із сумно іронічним поглядом сорокарічний чоловік. Ні китайського, ні корейського у ньому нічого не було, це був европеєць південного романо-кавказького типу. Його супутниця теж чорнява, темноока дівчина із засмаглою шкірою і шляхетним овалом обличчя. Зате охоронці були справжніми китайцями. Чи корейцями…

Після церемонного взаємного представлення, запитань про здоров’я і обміну враженнями про погоду і чудову буковинську природу перейшли до справи.

– Я не буду переконувати вас, панове, - почав Ко Ше Лін (до речі, Чіпка залишився без роботи, бо «китаєць» розмовляв чистою українською мовою), - у малоперспективності терористичного методу боротьби. Ви самі це знаєте. Та якщо ви обрали шлях, я не можу його не поважати. Я схиляюся перед людьми дії. А ви саме такі.

Та я прибув сюди не компліменти перед вами розсипати.