Я маю до вас пропозицію.

Ко Ше Лін зробив паузу і випив коштовної реліктової води.

– Пропоную об’єднати наші зусилля!

– З якою метою?
– спитала Роксолана «китайця».

– Нам теж не подобається режим Кромєшного!

– Дивно це чути.

– Чому? Адже ми так само потерпаємо від цього самодура, як і решта українського народу. Він заважає працювати!
– Ко Ше Лін розчервонівся, очі його заблищали.
– Через його тупість прибутки корпорації знизилися на піввідсотка… Та що там казати, цей режим пригнічує індивідуальність, самобутність особи, права людини. Чи не так, Ірен?
– звернувся він до своєї супутниці.

– Авжеж, - посміхнулася «секретарка» і розстібнула два верхні ґудзики зеленої шовкової кофтини. На шиї у неї виблискував золотий хрестик із діамантами у плати новій оправі.

– Гарні жінки змушені приховувати подарунки коханих чоловіків, - сумно констатував Ко Ше Лін.

– Невже лише через те, що гарні жінки не можуть відкрито носити ювелірні вироби із золота, - Роксолана помахала рукою, так, аби всі помітили золоту каблучку зі смарагдом на підмізинному пальці її лівої руки, - ви хочете боротися з режимом Кромєшного?

– Ні!
– твердо сказав голова правління «НХЄ Іnс.», - він вийшов з-під контролю!

– Тож що заважає вам, фактичному імператору Євразії, усунути це непорозуміння?
– саркастично спитала Роксолана.
– Є деякі нюанси, - незважаючи на іронію, сказав Ко Ше Лін.
– Хочеться це зробити найменшою кров’ю.

– Розумію, - співчутливо промовила Роксолана, - якісь там заворушення, революції, бунти можуть знизити прибутки корпорації ще на піввідсотка, а то, не дай Боже, на цілий відсоток. Це ж катастрофа!

– Не катастрофа, - спокійно зреагував Ко Ше Лін, - а неприємна проблема.

– А усунути Кромєшного найманими вбивцями не дозволяє репутація, - розвила далі свою думку Роксолана.
– Навіщо «НХЄ Іnс.» якісь непотрібні підозри. Бо ж можуть подумати, що смерть Кромєшного - це справа рук корпорації. Ні, хай його усунуть ювеліри і хай усі знають, що це зробили саме вони. Так, пане Ко Ше Лін?

– Так, пані полковник, - не знітився Ко Ше Лін, - саме так.

– А що далі?
– спитала Роксолана.

– Тобто, що вам за це буде?
– ґендлярським тоном перепитав Ко Ше Лін.

– Так, - Роксолана почервоніла.

– В Україні буде новий уряд…

– Новий режим?

– Хай буде режим, якщо вам подобається цей термін.

– Шило на мотовило…

– Чому ж, - посміхнувся Ко Ше Лін, - новий режим може кардинально відрізнятися від нинішнього.

– Це як?

– Просто його можете формувати ви!

– Ми?

– Чому ви дивуєтеся, пані полковник, ви влаштовуєте переворот, перемагаєте, а переможцям належить влада. Політична.

– Декоративна - ви хочете сказати, пане Ко Ше Лін.

– Добре, - спохмурнів «китаєць», - я сформулюю вам нашу пропозицію. Цілком відкрито, без підтекстів.

– Прошу.

– Ви здійснюєте збройний переворот, тобто бойову операцію, під час якої мусить загинути А. Д. Кромєшний і його найближче оточення. Список додається. Потім в Україні з’являється новий уряд, який виконує політичну програму вашої Організації. Щоправда, частково. Україна послабить своє членство в Євразійському союзі, пошириться вживання української мови, з’являться гроші на національну культуру. У вас, усіх членів ЮВУ, з’явиться вибір - або взяти участь у владі (в гуманітарному блоці уряду), або, отримавши достатнє матеріяльне забезпечення, жити собі у своє задоволення у будь-якій точці земної кулі.

– Але чому новий уряд виконуватиме програму ЮВУ частково?
– Несподівано втрутився у розмову боєць Чіпка. На нього всі здивовано подивилися.
– Чому не вихід з Євразійського союзу, українізація, демократизація і ліквідація іноземних військових баз на території України?

Запала ніякова мовчанка.

– Вибачте, - Чіпка почервонів мало не до сліз.

– Справді, чому?
– спитала Роксолана.

– На все свій час, - посміхнувся «китаєць», - головне - не допустити хаосу.

– І падіння прибутків «Не хлібом єдиним. Іпс.», - закінчила його думку Роксолана.

Ко Ше Лін налив собі води.

– Що буде, коли ми відмовимося?
– спитала Роксолана.

– Нічого, - весело відповів Ко Ше Лін, підводячись, - абсолютно нічого. Боріться собі з режимом на здоров’я.

Рано чи пізно станеться те, що має статися, і одного ранку ви прокинетесь у іншій країні. А ось тоді я просто не знаю…

Нудно, панове, скажу я вам на прощання, довго і, головне, безплідно боротися. Часом душа так хоче миру, не кажучи вже про тіло… До побачення, панове. Шкода, що ми не змогли домовитись.