Оксана

Ні, таточку, не може се так бути...

Він хоче відійти, вона не пускає.

Стривайте ж бо!.. Ні, не тікайте ви!..

Послухайтесь!.. Та зрозумійте ж, Боже!..

Се ж, тату, кров... вона впаде й на вас!..

Впаде - і там, перед престолом Божим,

Волатиме вона на нас обох...

Згадайте-бо - і ви ж бо, тату, винні!..

Ой, Боже мій!.. Де слів мені знайти

Таких палких, щоб серце ваше зимне

Зогрілося й озвалося добром?

Я йду на смерть... я скоро перед Богом

Стоятиму й благатиму за вас,

Щоб він простив усі гріхи вам, тату...

А є ж у вас вони,- згадайте ви!
–

А я їх всі куплю своєю кров’ю.

Пилипенко

Облиш те все! Устань, кажу тобі!

Я не прошу тебе благать за мене.

Не хочу я, щоб і вмирала ти;

Хай він умре: ти молода ще, гожа,-

Тобі знайду такого чоловіка

Багатого і пишного, що будеш

В розкошах ти... та при тобі і я…

Оксана

(встає.) Ой, господи,- нема у його серця!..

Лясковський увіходить. Уздрівши його, Оксана швидко оступається і стає за хату, то він спершу її не бачить.

Лясковський

А ти ще тут? Ну, вмовились про все:

Уранці ми потратим Коваленка,

А потім ви, все військо, враз до брам,-

Вже я звелю, щоб вам їх одчинили...

Пилипенко

Ану стривай, бо ми тут не самі.

(Показує на Оксану.)

Лясковський

А хто ж то є?.. Ге, пані Василева!

А я ж звелів не випускать її!

Пилипенко

Мені ж чому ти не сказав про неї?

Лясковський

Не думав я, щоб тут вона була…

Що ж свідок? Га?

Пилипенко

Деінде хай шукає.

Лясковський

Коли вже так, то треба, щоб вона

Відсіль назад до міста не верталась,

Бо чула все і бачила,- тепер

Пошкодити вона нам може в справі.

Пилипенко

То замкнемо її.

(До Оксани.)

Іди сюди!

(Іде до неї, бере за руку й веде.)

Оксана

(пручаючись.)

Не хочу я!.. Пустіть мене!..

Пилипенко

Не бався!

(До Лясковського.)

Держи її, я поки відімкну.

Лясковський держить Оксану за руки, Пилипенко відмика. Оксана хоче випручати руки.

Лясковський

Та нуте-бо, ви не пручайтесь, пані!

Не зробимо лихого вам: ви тут

Посидите до завтрього, та й годі,

А завтра вас до себе я візьму.

Оксана

Пустіть!.. Пустіть!

Б'ється в його в руках, він її держить за стан.

Лясковський

От бачите, й мені

Бог погодив хоч трошки вас обняти,

А ви тоді казали - ні та й ні!.. А гарно як!..

(Дужче її тулить до себе.)

Пилипенко

(відімкнувши.)

А ну її сюди!

Лясковський

Посидьте ж там!

(Упиха Оксану до хати, хоч вона пручається. Пилипенко замикає.)

Отак-о добре буде!

Тепер же ти веди мене назад,

А то й мене так замкнуть, як Оксану.

Та козака якого ти пришли

Сюди, щоб він беріг її.

Пилипенко

А треба... Ну, дак ходім, крізь варту проведу.

Виходять.

Якийсь час на сцені нема нікого, трохи згодом Оксана починає торсати з хати вікно, але не може його відсунути. Увіходить Грицько з Козаком.

Грицько

Дак що ж мені, ти кажеш, берегти?

Козак

А тут оце - сю хату,- так він каже.

Грицько

Та хто ж у їй?

Козак

Не відаю і сам.

Сказав мені, щоб я послав на варту

Сюди когось... Я мав до брами йти,

Аж ти ідеш,- то я й сказав про загад…

Ставай, вартуй!.. Щоб гостро вартував,-

Він наказав…

Грицько

Гаразд, стаю на варті.