Не однiй смутнiй людинi.

Попереду всього вiйська

Три старшiї виступали:

Карлос, Гвiдо i Бертольдо;

За одвагу їх обрали.

Їдуть, їдуть, врештi бачать -

Три дороги розiйшлися,

Розлучились три найстаршi,

Кожний рiзно подалися…

Карлос вибрав шлях направо,

Гвiдо вибрав шлях налiво,

А Бертольд подався просто.

"Дай же, боже, нам!" - "Щасливо!"

I Бертольдовi спочатку

Справдi щастя панувало,

Довелося звоювати

Городiв чужих чимало.

От вже вiн на стольне мiсто

Погляда одважним оком,

Але тут-то саме щастя

Обернулось iншим боком.

Чи то врештi у Бертольда

Притомилося лицарство,

Чи то владар бусурменський

Мiцно так тримавсь за царство, -

Тiльки твердо так трималось

Мiсто гордеє, уперте,

Раз одбилось, потiм вдруге,

Потiм втретє, ще й вчетверте.

Тут прийшлось Бертольду з лихом:

Край чужий, ворожi люде,

Голод, злиднi, вiйсько гине…

Що то буде, що то буде?!.

Мiсяць, другий вже ведеться

Тая прикрая облога.

Серед вiйська почалися

Нарiкання i тривога.

Приступили до Бертольда

Вояки й гукають грiзно:

"Гей, виводь ти нас iзвiдси!

Геть веди, поки не пiзно!

Нащо ти сюди на згубу

Пiдманив нас за собою?

Чи ти хочеш, щоб усi ми

Наложили головою?

Осоружне нам се мiсто!

Хай їй цур, такiй облозi!

Хай їй цур, самiй тiй славi!

Хай їй цур, тiй перемозi!.."

Хтiв Бертольд розумним словом

Люте вiйсько вгамувати,

Та воно дедалi гiрше

Почало репетувати.

Далi кинулись до зброї…

Бог зна, чим би то скiнчилось…

Але тут хтось крикнув: "Стiйте!" -

Вiйсько раптом зупинилось.

Вийшли тут наперед вiйська

Вiйськовi спiвцi славутнi,

Всi вони були при зброї,

А в руках тримали лютнi.

З них один промовив: "Браття!

Часу маєте доволi,

Щоб Бертольда покарати,

Вiн же й так у вашiй волi.

Ми б хотiли тут в сiй справi

Скiлька слiв до вас сказати,

Та спiвцям спiвати личить,

Отже, ми почнем спiвати".

Тут один iз них тихенько

Струни срiбнiї торкає,

Усмiхається лукаво

I такої починає:

"Був собi одважний лицар,

Нам його згадать до речi,

Вiн робив походи довгi -

Вiд порога та до печi.

Вiн своїм язиком довгим

Руйнував ворожi мiста…

Чули ви його розповiдь:

"Я один, а їх аж триста!"

Ну, та сей одважний лицар

Якось вибрався до бою.

I вернув живий,здоровий:

Талiсман вiн мав з собою.

Я гадаю, талiсман сей

Кожен з вас тут знать готовий,

Се буде речення мудре:

"Утiкай, поки здоровий!"

"Утiкай, поки здоровий!" -

Всi спiвцi тут заспiвали;

Вояки стояли тихо,

Очi в землю поспускали.

Раптом зброя заблищала,

I гукнуло вiйсько хором:

"Ми готовi йти до бою!

Краще смерть, нiж вiчний сором!"

I метнулися у напад

Так запекло, так завзято,

Що не встигла й нiч настати,

Як було вже мiсто взято.

Мiсто взято, цар в полонi

Бусурменський. Перемога!

От тепер уже одкрита

Всiм у рiдний край дорога.

Тут на радощах Бертольдо

Всiх спiвцiв казав зiбрати

I, коли вони зiбрались,

Привселюдно став казати:

"Ви, спiвцi славутнi нашi,

Ви, красо всього народу!

Ви нам честь вiдрятували,

Вам ми виннi надгороду!"

Та спiвцi вiдповiдали:

"Нi, не нам, ласкавий пане,

Той, хто сих пiсень навчив нас,

Надгороду хай дiстане".

"Де ж вiн, де?
– гукнув Бертольдо.
–

Що ж вiн криється мiж вами?" -

"Вiн не тут, - спiвцi говорять, -

На вiйнi не був вiн з нами.

Вiн зостався, щоб пiснями

Звеселять рiдну країну,

Там вiн має розважати

Не одну сумну родину".

"Знаю я сього поета

I його величну душу,

I тепер йому по-царськи