Нема рятунку їм, нема, -

Складають долi зброю.

Тодi з громади виступа

Роберт i промовляє:

"Отак тепер шотландський люд

Англiйцям об'являє:

Наш край вiддавна вiльний був,

Таким повiк вiн буде;

Ви бачили, як прав своїх

Боронять нашi люде.

Збира хай в Англiї Едвард

Податки й десятини,

А всяк шотландець - вiльний пан

Своєї батькiвщини.

Селянам нашим байдуже

Про ласку й надгороди,

Вони не пiдуть з королем

За лицарством в походи.

Тепер я вашу зброю всю

У закладi лишаю,

А вас додому вiдпущу

По братньому звичаю.

Iдiть Едвардовi скажiть,

Як чули по сiй мовi.

Коли не згодиться на мир, -

Ми знов у бiй готовi".

Англiйцi мовчки одiйшли

Без корогов, без зброї;

Без радощiв пiшли вони

Геть до землi рiдної.

I як в долину вже зiйшли,

Оглянулись на гору,

Роберта вгледiли вони

Серед сiльського збору.

Укрита людом там була

Уся гора зелена,

А вище всiх стояв Роберт,

У нiг його знамена.

Лежала й зброя вся ота,

Що на вiйнi забрали,

Шотландська зброя й корогви

Навколо нього сяли.

Роберт неначе рiч держав,

Змагався, боронився,

Зняв потiм ясний свiй шолом

I людовi вклонився.

Англiйцi чули, як гукнув

Увесь той гурт селянський:

"Хвала i честь! нехай живе

Роберт, король шотландський!"

Так Роберт за снагу та одвагу

Королем у Шотландiї став,

В Едiнбургу, преславному мiстi,

Привселюдно корону прийняв.

Урочиста одправа скiнчилась,

Вийшов з церкви король на майдан,

Люд гукає: "Робертовi слава!

Хай живе! вiн довiку наш пан!"

Коли се раптом стихло гукання,

I весь люд мов чекає чого.

З юрби виступив гурт невеликий, -

То обранi вiд люду всього.

З них один наперед виступає,

Короля вiн поклоном вiта,

Поглядає навколо по людях

I такую промову чита:

"З ласки бога й народу обраний,

Наш королю! вiтаєм тебе!

Ми пiдданими влади твоєї

Признаємо охоче себе.

Коли ти боронитимеш волю

Й самостiйнiсть народу твого,

Ми повiк шанувать тебе будем

I любити, як друга свого.

Ти кликнеш на вiйну - ми зберемось

Пiд твою корогву всi гуртом,

Ми готовi тобi i країнi

Послужити мечем i щитом.

Та коли ти забудеш про справу

Честi й волi народу свого,

Схочеш iншi, багатшiї землi

Прилучати до панства твого,

Ми не пiдем тодi за тобою,

Щоб чужого добра здобувать,

Нам не тiсно у рiднiй країнi,

Нам не треба в чужу мандрувать!

Коли ти серед панських розкошiв

Продаватимеш люд свiй панам,

Ми самi боронити потрапим

Тi права, що належаться нам.

А коли ти англiйськiй коронi

Вiддаси королiвство своє, -

Знай, що в тую ганебну годину

Пропаде й панування твоє.

Ми тебе королем увiнчали,

Ми тебе й розвiнчаєм сами,

I коли проти нас ти повстанеш,

Проти тебе повстанемо ми.

Дай нам, боже, радiти довiку,

Що обрали тебе в королi,

Хай цвiте при тобi та пишає

Вiльна воля в шотландськiй землi!"

"Дай то, боже!
– Роберт їм вiдмовив.
–

Буду знати, на що я iду,

Дай нам, боже, довiку прожити

В щирiй згодi, у добрiм ладу!"

Щира згода, добрий лад зiстався,

Не зламав Роберт свойого слова.

Не пропала, не пiшла по вiтру

Та громадська чесная умова.

Дивувались на шотландську волю

I стороннiї чужiї люде,

Всi казали: "Поки свiта сонця,

У ярмi шотландський люд не буде

Не пригас i не пропав нiколи

Вiльний дух в шотландському народi.

Стала вiльна сторона шотландська

Навiть давнiм ворогам в пригодi.

Як пiзнiш англiйцi i шотландцi