Оберігаючи спокій своїх змужнілих, загартованих вітром і морем учнів, Тремихач ходив гордий і урочистий. Хто міг знати, що ледве чутний вибух і спалах у темряві принесуть йому таку радість?

Увечері старий навіть розізлився на свою нестриману доньку, коли вона, забувши про небезпеку, відповіла свистом на свист. Він прикрикнув на Ніну і наказав піти геть із спостережного майданчика. Необережний вибрик дочки міг виказати таємну рацію і одну з найнадійніших схованок партизанів. Але Ніна була така схвильована, що вперше в житті не послухала його. Вона вдивлялася в тривожну темряву і вимагала:

— Спустімо шлюпку… треба швидше вийти в море, там — наші.

На шлюпці з печери вийшли втрьох і через кілька хвилин помітили плавця. Він добрався до кам'яної брили, що недавно зірвалася із скелі, спробував видряпатися на неї і безсило повис на виступі.

Побачивши, що знесилений плавець ось-ось зірветься і піде на дно, не розповівши таємниці загадкового спалаху на морі, Тремихач не вагаючись кинувся йому на підмогу. Але тільки шлюпка наблизилася, як незнайомець стрепенувся, одним ривком раптом видерся на край брили і чітко й сердито застеріг:

— Не підходь!.. Назад!

Потім, видно намацавши ногою відламаний шмат каменя, він блискавично нагнувся і заніс над головою величенький уламок плитняку.

— Стрибай у воду… Уб'ю!

— Не лякай, моряче, у нас — автомати, — заспокійливо сказав Тремихач, розгледівши на високому незнайомцеві тільняшку.

— Не знаю, автомати у вас чи гармати… Швидше звільняй шлюпку, бо…

— Ой! Та це ж Стьопа Восьмьоркін! — скрикнула Ніна. — Стьопо, це ми — тато і я, Їжачок.

— Ну-у!.. — не ймучи віри своїм вухам, здивувався Восьмьоркін. — І справді — Їжачок!

Зраділий, він переліз у шлюпку і трохи не задавив Тремихача й Ніну в своїх обіймах.

— А я думав, що Сеня збрехав про катер.

— І Сеня з тобою?

— Куди ж він від мене дінеться? Розбрелися ми в темряві. Зараз припливе.

Всі почали вдивлятися в зеленастосині сутінки, але Чижеєва ніде не було видно.

— Треба шукати його, — непокоїлась Ніна. — Може, він лівіше поплив, там не вибереться на берег.

Виходити на морський простір було небезпечно: вдалині, за мисом, весь берег освітлювався ракетами. Налякані німці нишпорили по морю прожекторами.

Калузький, обернувшись до Тремихача, тихо сказав:

— Далі йти шлюпкою не можна. За поворотом ми потрапимо в зону досягання променя берегового прожектора.

Точний і небалакучий інженер слів марно не кидав. За довгі місяці печерного життя він до дрібниць вивчив весь район. Довелося скоритися йому й повертати назад.

Тільки упертість Ніни в недотриманні всіх пересторог у цей вечір, її тонкий, майже інстинктивно поданий свист і надиво загострений зір допомогли розшукати Сеню і врятувати від неминучої загибелі.

Несподіване поповнення морської партизанської групи двома відчайдушними смільчаками, якими були Восьмьоркін з Чижеєвим, схвилювало мешканців печери: вони не спали цілу піч.

Та найбільше радів Тремихач. Добру половину свого життя він готував країні вольових і міцних хлопців та й сам збирався воювати, але не встиг піти ні в ополчення, ні в партизанський загін. Спочатку він був зайнятий евакуацією заводського устаткування. Потім фашисти несподівано відрізали всі шляхи відступу з Миколаєва. Віктору Михайловичу, разом з іншими інженерами та старими робітниками, довелося висаджувати в повітря в доках і на стапелях недокінчені коробки кораблів.

В негоду, темної осінньої ночі відплив войовничо настроєний Тремихач із Миколаєва на рибальському сейнері [14] маючи на борту трьох озброєних стариків і двох дівчат. Він одводив од ворогів на буксирі своє дітище — майже готовий, але ще не викінчений надшвидкісний катер «Дельфін».

Цілу зиму і весну з пенсіонерами, колишніми заводськими майстрами, Віктор Михайлович закінчував своє судно, сховане біля рибокоптильні у плавнях. Тільки воно могло допомогти їм вирватися з полону.

Майже вся Україна й Крим були в руках окупантів, лише оточений з суші Севастополь не здавався ворогові. Ось до нього, річкою й морем, і вирішив пробитися Віктор Михайлович. Завдяки стальному суцільнозвареному корпусу, потужним двигунам і особливим газовідводам його катер міг розвивати швидкість, недоступну звичайним гвинтовим суднам.

Скільки тривожних нічних годин пережили старі, просковзуючи повз німецькі спостережні пости до моря!

Опівночі, майже на траверзі Євпаторії, вони натрапили на безпорадно дрейфуючу рибальську шлюпку з підвісним мотором. Вітром її розгойдувало і гнало на захід.