Генерал Соколов був значно молодший за полковника Сьоміна. Він це завжди розумів, як розумів і те, що за плечима полковника Сьоміна багаторічний досвід розвідника, добре знання Німеччини. Проте генерал знав, що полковник хворий, що йому потрібен відпочинок і серйозне лікування.

Побачивши Сьоміна, генерал підвівся йому назустріч.

— Як почуваєте себе?

— Чудово, — заклопотано відповів Сьомін і квапливо сказав: — Хочу доповісти вам про дуже цікавий план, який запропонувала група Ричагова.

Генерал миттю зрозумів суть плану і схвалив його. Слухаючи полковника, Соколов вдивлявся в його обличчя і думав: «Як же він любить свою нелегку справу, якщо, говорячи про неї, враз ніби скидає з себе роки і стає таким, яким він, напевне, був років десять тому, тоді, коли зумів пробратися в лігво Гітлера і працювати там майже до самої війни…»

Полковник Сьомін закінчив розповідь і насторожено глянув на генерала. В очах його застигло питання: «Ну, що скажете, генерале? Є ще порох у порохівницях?»

— План схвалюю! — весело промовив генерал. — Хороших хлопців ви, полковнику, виростили! Цікаво, що в плані ваше?

— Тільки уточнення окремих місць.

— Молодчина Ричагов! — Генерал замислився, потім швидко спитав: — А які новини з Франкфурте?

— Завтра наші німецькі колеги збираються викрити мниму хвору. Сама Рената Целлер, як і раніше, там.

— А як поводяться спортсмени?

— Поки що без змін. Зігмунд Лісовський все настійливіше вимагає в Посельської влаштувати йому побачення з її батьком.

— Обміркуйте це. Можливо, влаштувати йому це побачення? А може, пора вже Посельській піти звідти?.. Як наші німецькі товариші?

— Дуже старанні… І працюють акуратно.

— Допомагайте їм якнайбільше, Володимире Івановичу! Може, через рік — два ми з вами поїдемо звідси додому… — Генерал усміхнувся. — Є у нас іще й дома діла! Так, здається, в пісні співається?.. Тоді вже німецьким товаришам ні з ким буде порадитись.

— Розумію, розумію… — задушевно промовив Сьомін. — Вони це теж розуміють.

— От і добре… Ну що ж, Володимире Івановичу, план групи Ричагова мені подобається. Сміливо і рисковано. Добре й те, що цей важкий і небезпечний план Ричагов придумав не для когось, а для себе.

— Вся опергрупа запалилася цією ідеєю, — усміхнувся Сьомін.

— Ось вона, наша рушійна сила: в ім’я порятунку товариша себе не пошкодувати! Ну, а якщо ми і Кованькова вирвемо, і здійснимо другу частину плану, тоді цією операцією можна буде пишатися…

Сьомін кивнув головою.

— Не забігатимемо вперед.

Генерал задоволено потер руки і сказав:

— Так, рискований хід робимо, хай йому чорт! Попередьте всіх: діяти спокійно, обдумано! Адже найменша помилка або нерозумна поспішність може провалити всю операцію.

У Посельської в її взаєминах з спортсменами виникло зовсім не передбачене ускладнення. Арнольд Шок-ман, судячи з усього, серйозно закохався в неї. Саме тепер, коли Наташа почала готуватися до того, щоб непомітно зникнути з спортивного середовища, він, ніби передчуваючи це, буквально не відходив од неї ні на крок: підстерігав на вулиці, біля басейну, набивався провести її і вже не один раз заводив туманну розмову з різними натяками.

Цього вечора Наташа йшла на тренування неохоче. Дужий поривчастий вітер кружляв на вулиці смуги дощу і снігу. Ліхтарі оповила сітчаста імла заметілі, що скаженіла з кожною хвилиною, невиразний тунель вулиці ледве світився.

Збираючись у басейн, Наташа навіть здригнулася, згадавши, що їй треба буде роздягатись і лізти у воду, але зараз дівчині вже хотілось якнайшвидше опинитися в гомінкому теплому залі.

На наступному перехресті треба повернути за ріг, а там уже буде вулиця, на якій стоїть будинок спортивного клубу. Наташа прискорила ходу.

За рогом її чекав Арнольд Шокман. Він з’явився перед нею несподівано, Наташа аж відсахнулась.

— Вибачте, Ані, це я, — промимрив він, беручи Наташу під руку. — Не йдіть туди, там нікого немає. Тренування відмінили. Там тільки Зігмунд з своєю Альмою… ждуть вас.

— Лісовський хотів зі мною попрацювати! — сердито сказала Наташа, з цікавістю вдивляючись в Арнольда. Вона відразу помітила, що він дуже схвильований.

— Якщо не хочете, Ані, скалічити собі життя, не йдіть! — раптом рішуче промовив Арнольд.