— Постараюся не зробити цього, — похмуро промимрив Хауссон.

— Можливо, ви, майоре, не зовсім чітко усвідомлюєте тутешню обстановку? Ми робимо в Західній Німеччині те, що потрібно Америці. А росіяни дедалі більше розв’язують руки німцям і вимагають об’єднання країни. Цю вимогу підтримує весь народ. А якщо німці почнуть займатися об’єднанням, вони зірвуть і наші плани. Це ж ясно, як день! Нам треба спішно підірвати російські позиції в Німеччині. Лейтенант тільки в тому разі виправдає затрачені на нього зусилля, коли він, штабний радянський офіцер, спокійно і чітко скаже німцям те, що потрібно нам. А інакше… — Генерал смикнув плечем, помовчав і додав: — А взагалі довго чекати я не маю наміру…

На цьому розмова з генералом скінчилася. Ні-ні, не міг Хауссон поспішати з відправкою Кованькова в останню «гарячу обробку». Росіянин повинен заговорити тут. Повинен!

Наступна нарада оперативної групи у полковника Сьоміна була дуже бурхливою. Зіткнулися два варіанти операції: один, активніший, що мав уже реальні наслідки, другий, на перший погляд, пасивний. Подав його Ричагов.

І Суботін, і особливо Посельська вважали тепер, що вони напевне натрапили на слід. Вони вимагали, щоб і Ричагов менше стежив за Хауссоном і більше допомагав їм. Адже дуже багато розкрилося після зізнання Ренати Целлер.

— Так чи інакше, ми повернемося до Хауссона! — гаряче і схвильовано сказала Посельська, звертаючись до Ричагова і скоса позираючи на полковника Сьоміна. — Але повернемося, знаючи все, що зв’язано безпосередньо з викраденням лейтенанта. А це ж набагато полегшить і нашу атаку на Хауссона… Товаришу полковник, хіба це не так?

Сьомін підняв повіки, але нічого не відповів, поволі записав щось у своєму величезному блокноті.

Ричагов не обізвався на слова Посельської. Він сидів, відкинувшись на спинку стільця, і дивився на люстру.

— Послухаємо Ричагова, — тихо промовив полковник.

Ричагов підвівся, пригладив долонею своє біляве волосся і сказав:

— Усі знають хід моєї роботи. Відомо те, що зробили Посельська і Суботін. На мою думку, зараз ще небезпечно квапитися з радикальними висновками. Треба ще й ще раз проаналізувати хід операції… — Ричагов говорив спокійно, переконливо, переводячи погляд з одного учасника наради на іншого. Ось його погляд зупинився на Посельській. — Думаю, як і досі, всю свою роботу ми повинні оцінювати тільки з однієї точки зору — чи наближаємося ми до мети? А наша мета — лейтенант Кованьков. Він перебуває в Західній Німеччині. В цьому розумінні навряд чи Посельська, навіть вивчивши в Лісовського батерфляй, допливе до лейтенанта Кованькова…

— Демагогія, — тихо, але виразно промовила Наташа.

Тільки тепер полковник Сьомін підняв важкі повіки і докірливо глянув на Посельську.

— Говоріть далі, Ричагов.

Ричагов визнавав, що Суботін і Посельська знайшли дуже цікавих людей. Немає сумніву, що ці люди об’єднані в нелегальну ворожу організацію, і викриття її — велика і важлива справа. Але, визнавши все це, Ричагов знову спитав:

— Скажіть мені: викривши цю організацію, ми хоч на один крок наблизимося до лейтенанта Кованькова?.. Ні. Ми тільки точніше встановимо обставини викрадення і зможемо покарати його учасників. Але ж Кованькову від цього легше не буде! Невже ви не можете зрозуміти такої простої істини?

Посельська і Суботін мовчали. Полковник Сьомін спитав, що ж пропонує Ричагов.

— Ми повинні проникнути в господарство майора Хауссона, — твердо сказав Ричагов. — Мій план щодо цього такий…

Все, що потім розповів Ричагов, було дуже цікавим, і навіть Посельська і Суботін, забувши про свої образи, слухали, не приховуючи хвилювання.

Полковник Сьомін усією своєю огрядною фігурою наліг на стіл, не зводячи погляду з Ричагова, його очі враз пожвавішали, а обличчя ніби помолодшало.

Ричагов усе це бачив і чудово розумів, що його план подобається і полковникові, і всім співробітникам групи.

Справді, це був цікавий, сміливий, багато в чому рискований план. У ньому було стільки великих і малих складностей, стільки небезпечних підводних каменів. Не дивно, що після виступу Ричагова запанувала тиша.

Посипалися запитання. Здавалося, що їм не буде кінця-краю. Ричагов відповідав швидко, впевнено. Свій план він підготував старанно. Особливо багато питань задавав полковник. Нарешті, Ричагов не витримав і, втупившись у стіл, стомлено сказав:

— Якщо ви, товаришу полковник, проти мого плану, то так і скалить.

Сталося несподіване. Сьомін важко підвівся з крісла, глянув на годинника і сердито промовив:

— Нарада закінчена. Завтра о дев’ятій нуль-нуль усім бути тут. До побачення.

Здивовано перезирнувшись, Ричагов, Посольська і Суботін вийшли в прийомну. Вони ще не встигли й словом обмінятись, як двері відчинились, і на порозі з’явився полковник.

— Я до генерала, — на ходу кинув він секретареві…