— Боже, як таємниче, як страшно! — Наташа засміялась. — Останнім часом, Арнольд, ви буквально закидали мене таємничими попередженнями. Чи не час уже розповісти про все відверто і ясно?

— Так, Ані, нам треба поговорити. Ходімте куди хочете, тільки не до них…

Шокман і Посельська йшли проти вітру, розмовляти було неможливо. Коли вони порівнялися з кафе, Наташа сама запропонувала зайти туди. Зовсім несподівано Арнольд відмовився іти в кафе і в ту ж мить кинувся через вулицю, щоб перехопити таксі.

Посельська насторожилась. А що коли вся ця спортивна братія розкусила обман і тепер хоче зробити з нею те саме, що з Кованьковим?

Сідаючи в таксі, Наташа засунула руку в кишеню пальта і відвела на пістолеті запобіжник.

— Фрідріхштрасе, двадцять сім, — звелів Арнольд шоферові.

— Куди ми їдемо? — недбало спитала Посельська.

— Там є маленьке затисне кафе. — Арнольд взяв Наташу за руку і тихо сказав: — Не бійтесь, я вам нічого поганого не зроблю. Не можу зробити.

Кафе виявилось справді дуже затишним. І, видно, його любили, коли в таку погоду тут не було жодного вільного столика. Але Арнольда тут знали. Одразу ж винесли і накрили запасний столик.

— Чого бажає ваша дама? — спитав офіціант.

— Чорного кофе, — строго сказала Наташа.

— Мені теж, — трохи ніяково промовив Арнольд.

— Вам тільки кофе? — здивовано вигукнув офіціант і нахабно підморгнув Наташі.

— Два чорних кофе, — сердито звелів Арнольд.

— Слухаюсь. — Офіціант зник.

Наташа засміялась.

— Не соромтеся мене, Арнольд, замовляйте все те, що завжди.

— А я й кофе не хочу… Взагалі нічого не хочу. Мені треба сказати вам… дуже важливе.

Офіціант приніс кофе, і як тільки він відійшов од стола, Арнольд нахилився до Наташі і почав швидко розповідати, спочатку плутано і весь час боязко озираючись:

— Ані, ви можете думати про мене все що завгодно… Я кращий, ніж думають ваш Зігмунд і його намальована відьма Альма. Слово честі, кращий… їм тільки один раз пощастило втягнути мене в свої брудні справи. Досить! — Арнольд стукнув долонею по столу, і в його очах спалахнула рішучість. — Ані, ви можете, звичайно, сміятися…. але я люблю вас! Так-так, посміхайтесь!.. Я знав багатьох дівчат… Але ви — зовсім інше.

— А ви непогано, Арнольд, придумали, — тихо засміялась Наташа. — Залякати мене Лісовським і затягти сюди, щоб освідчитись в коханні.

— Кажіть і думайте що хочете! — Арнольд вперто хитнув головою. — Але сьогодні я вам розповім усе. Запам’ятайте: Зігмунд Лісовський і Альма Гуц — небезпечні люди. Спорт їм потрібен як ширма для брудних, чорних справ. Вони, просто кажучи, бандити…

Наташа поклала руку на руку Арнольда і, дивлячись йому в очі, тихо промовила:

— Слухайте, Арнольд, ви, напевне, думаєте, що Зігмунд…

— Ні, — рішуче заперечив Арнольд. — Я все знаю. В Зігмунда є Альма, а у вас якийсь росіянин. Звичайно, я був би радий, якби цього росіянина не було, але, коли він є, то можу покладатися тільки на долю… на те, що ви вже сьогодні зрозумієте, на що я готовий ради вас.

— Ну, добре! — Наташа посміхнулась. — Отже, Зігмунд і Альма бандити. Далі що?

— Так, вони бандити. Більше того, вони очолюють цілу зграю бандитів.

— На мій погляд, про це вам треба сказати не мені, а тому, хто цікавиться бандитами.

— Ні, ніколи! Я донощиком не був і не буду. Я вам кажу про це тільки для того, щоб ви, особисто ви, знали, з ким маєте справу. Тим більше, мені відомо, що вам, і вашому батькові, і навіть вашому росіянинові загрожує велика небезпека.

— Та невже? — насмішкувато вигукнула Наташа.

— Так, саме так. Я це точно знаю… — Арнольд замовк і, відкинувшись на спинку стільця, повільно обвів кафе поглядом.

Наташа злякалася, що вона поводилася неправильно і Арнольд більше нічого не скаже. Дівчина подала йому знак очима, щоб він підсунувся до неї.

— Скажіть мені, Арнольд, правду: навіщо ви це говорите про своїх друзів?

— Друзів?! Які вони мені друзі? — Він махнув рукою. — Ви ж не знаєте, хто такий я і хто вони! — Очі в Арнольда затуманилися, він довго мовчав. — Мій батько загинув у Франції, мати вмерла після війни. Я лишився один у цьому страшному Берліні… Квартира згоріла… Мені двадцять років. Нема нічого дивного, що моєю ареною став чорний ринок! Продавав сигарети, які випрошував у янкі. Не було сигарет — крав! Було, Ані, й це. Поїш мене взяли розсильним у профспілку. Потім став сторожем на стадіоні. Я дуже люблю спорт, і мені хотілося стати чемпіоном. Але одного бажання мало, тим більше, що я пристрастився до горілки і розваг. Та мене запримітила Альма Гуц і сказала: «Ти будеш чемпіоном». Разом з Зігмундом вони почали мене тренувати, і рік тому я встановив берлінський рекорд. Мою фотографію надрукували в газеті. Це були найщасливіші дні в моєму житті! А нещодавно Зігмунд і Альма заявили, що мій рекорд зробили вони. Зігмунд підкупив двох суддів — і все. Сволота!