Суботін одразу помітив, що Кованьков провів безсонну ніч. Обличчя в нього сіре, пом’яте. Коли Суботін увійшов, лейтенант байдуже подивився на нього згаслими очима. Суботін не на жарт занепокоївся: невже Кованькова справді зломлено?

— Як почуваємо себе? — весело спитав Суботін.

— Чудово! — Кованьков весь ніби зіщулився, підтягнувся, і в його очах спалахнув уже знайомий Суботіну вогник упертості.

Вони знову сиділи один проти одного. Суботін почав хитру і складну гру. Він казав Кованькову саме те, що вимагав Хауссон, і в той же час очима стверджував зовсім інше: «Тримайсь і знай: я твій друг». Те неможливе, про що всю ніч думав Кованьков, знову підтвердилось, але він і далі держався насторожено. Не припиняючи розмови, Суботін вийняв з кишені папірець і написав на ньому: «В кінці сьогоднішньої бесіди скажи: «Дайте мені три — чотири дні, щоб все обміркувати».

Суботін показав записку Кованькову, той прочитав її. Суботін старанно заховав записку.

Розмова тривала. Суботін погрожував Кованькову розправою, знищенням. Той мовчав.

Суботін підвівся.

— Ну, лейтенанте, за вами останнє слово. Від нього залежить ваше життя.

Кованьков глянув на Суботіна і знову побачив в його очах підтвердження неможливого. І лейтенант вирішив довіритися цьому неможливому. Зрештою, поки що він нічого не втрачав.

— Прошу дати мені три — чотири дні, щоб все обміркувати!

— Оце вже інша річ, лейтенанте! — весело вигукнув Суботін. — Я негайно доповім про ваше прохання начальству. До побачення.

Тепер Хауссон зустрів Суботіна значно привітніше.

— Ну що ж, капітане, на трубі страху ви зіграли добре. Що не кажіть — страх велика сила. Яке ваше враження? Він зломлений?

— Думаю, що так.

— Чудово. Ми влаштуємо лейтенантові бучну прес-конференцію. І коли після його заяви вдаримо в усі дзвони, в це повірять навіть глухі.

Суботін помовчав і запитав:

— Чи не допомогла б нам та німецька дівчина, з якою дружив Кованьков?

— Ні, він їй уже не вірить. Крім того, вона для нас небезпечна. У свій час дівчина повірила нам, що її батько живий і перебуває тут. Ми її хитро обдурили, а потім використали для викрадення Кованькова. А батько її, зрозуміло, неживий. До того ж вона напевно перебуває під наглядом радянської розвідки… Але головне, це історія з батьком… Німці з їхньою сентиментальністю — небезпечний матеріал для таких експериментів.

— Шкода, — тихо промовив Суботін, а сам подумав: «Отже, Рената Целлер розповіла правду».

Суботін щодня провадив спасенні бесіди з Кованьковим, під час яких, непомітно для Хауссона, радянські офіцери розробили сміливий план дій.

Кованьков покомизився ще тиждень, а потім удав, ніби цілком розчарований у своїй впертості, і погодився зробити все, що пропонував майор.

Так, він зачитає на прес-конференції заяву, яку йому підготують. Так, він відповість на запитання, інспіровані тим же Хауссоном, і відповість саме так, як хоче майор.

Прес-конференцію було призначено на п’ятницю. В четвер Хауссон провів репетицію, зібравши для цього всіх співробітників. На репетиції Кованьков тримався добре. Суботін захоплено спостерігав, як вміло грав віч роль радянського офіцера, який розчарувався в комунізмі, але не в своїй батьківщині. Саме цей мотив каяття, а не будь-який інший, вимагає Кованьков занести в заяву. І ця невблаганна вимога лейтенанта посилювала враження вірогідності його поведінки.

Після репетиції Хауссон влаштував вечерю для Кованькова та Суботіна і проголосив такий тост:

— Всупереч деяким колегам, я дотримуюсь думки, що росіяни — ділові і розумні люди. За них! — і він вказав бокалом на Кованькова та Суботіна.

Для прес-конференції було знято великий зал Ділового клубу. Його заповнили близько двохсот кореспондентів преси і радіо всього світу. Добрий десяток кінооператорів, націливши камери, чекали появи героя прес-конференції. Радіооператори бубніли в свої мікрофони. Видно було, що Хауссон розпалив цікавість газетярів.

На сцену вийшли Кованьков і Суботін. У залі запала мертва тиша, тільки потріскували кінокамери та клацали затвори фотоапаратів. Головний режисер прес-конференції майор Хауссон, як завжди, усівся в останньому ряду, наче сьогодні не його свято.

Кореспонденти швидко записували в свої блокноти:

Серед тиші залунав чистий і рішучий голос Кованькова. Він говорив німецькою мовою:

— Панове, я звертаюсь до вашої совісті, до совісті громадської думки всього світу. Якщо є ще на світі справедливість і чесність, ви повинні повірити тому, що я зараз розповім, і стати на захист справедливості…