— Я тут не для того, щоб вести аукціон, — відповів Беллерс. — Мені за це не платять.

— Ну, а мені платять саме за це! — знову відрубав аукціоніст і знову почав виспівувати: — П'ятдесят тисяч доларів! Хто більше? Хто більше, панове? Бриг «Летючий шквал», що зазнав катастрофи, продається за п'ятдесят тисяч… Продається… продається… проданий!

— О господи, Джіме! А ми маємо такі гроші? — вигукнув я, з останнім ударом молотка наче прокинувшись після сну.

— Доведеться позичити, — відповів Пінкертон, блідий, як полотно. — Нам буде з біса важко, Лаудене. Кредиту, мабуть, вистачить, але мені доведеться добре побігати. Випиши мені чек на свій капітал. За годину зустрінемось у редакції «Оксідентала».

Я виписав чек і, чесно кажучи, сам не впізнав свого підпису. Пінкертон миттю щез. Трент пішов іще раніше. Тільки Беллерс і досі сперечався з аукціоністом, а коли я попрямував до виходу, то наскочив — на кого б ви думали? — на хлопця-посильного…

Всього кілька хвилин вирішили долю «Летючого шквалу» — він дістався нам.

Виходячи з біржі, я порівнявся з низеньким гладуном, який недовго, але так енергійно торгувався на аукціоні.

— Вітаю вас, містере Додд, — мовив він.

— А мені нема за що вам дякувати, — відповів я. — Ви збільшували ціну відразу на тисячу, провокуючи всіх біржових спекулянтів Сан-Франціско підключитися.

— О, то було тимчасове запаморочення, — відповів гладун. — На щастя, я не вгруз у цю справу. Вам сюди, містере Додд? То я піду з вами. Такому старому шкарбанові, як я, завжди приємно милуватися молодими, гарячими біржовиками. Коли я був молодий, а Сан-Франціско лише підростав, я й сам устрявав у найризикованіші операції. А вас я знаю, містере Додд. В обличчя я знаю вас уже давно — і вас, і ваших супутників у шотландських спідницях, еге ж! Пробачте, але я маю нещастя бути господарем дачі на узбережжі Соселіто, де ви влаштовували пікніки. Буду радий бачити вас у себе будь-якої неділі — звісно, без ваших супутників у шотландських спідницях. Я пригощу вас вином і покажу кращу збірку книжок про подорожі до Арктики, яка лиш є в Сполучених, Штатах. Я — Морган. Суддя Морган — валіець, що поселився тут тисяча вісімсот сорок дев'ятого року.

— О, то ви першопоселенець! — вигукнув я. — Заходьте до мене, і я подарую вам сокиру.

— Боюся, що всі наші сокири будуть вельми потрібні вам самим, — заперечив він, кинувши на мене пильний погляд. — Якщо тільки у вас нема якихось приватних даних, вам доведеться розтрощити корабель на тріски, щоб знайти той самий… опій, здається?

— Ну, або це опій, або ж ми з товаришем збожеволіли, — відповів я. — Проте можу вас запевнити, що ніяких відомостей у нас нема. Ми діяли (як і ви, певно), грунтуючись на спостереженнях.

— То ви спостережливі, сер? — спитав суддя.

— Можу твердити, що спостережливість — моє ремесло, або точніше, моє колишнє ремесло, — відповів я.

— То що ви думаєте про Беллерса?

— Мені він, власне, невідомий.

— Ви знаєте, — підхопив суддя, — для мене зовсім незрозуміло, чому саме йому довірили таку відповідальну операцію. Я його знаю, та й він мене знає, нам доводилось часто зустрічатися в суді; нічого, крім нарікань, я не чув про нього. Йому не можна довірити навіть долара, а тут, як ми чули, в його розпорядженні було п'ятдесят тисяч. Гадки не маю, хто так йому довірився. В усякому разі, це якийсь новачок у Сан-Франціско.

__ Ймовірно, хтось із власників брига, — мовив я.

— Ні, ні! — вигукнув суддя. — Судновласники, що мешкають в Лондоні, не можуть мати ніякого відношення до опію, який везуть контрабандою з Гонконга в Сан-Франціско. Я вважаю, вони довідались би про це лише в тому випадку, якби судно затримали охоронці-митники. Я запідозрив був капітана. Але звідки б він узяв стільки грошей, як витратив чималу суму на купівлю товару в Китаї? Ну, він ще міг би бути довіреною особою якогось бізнесмена з Сан-Франціско; проте в такому разі не найняли б Беллерса! Як бачите, коло замикається.

— Як на мене, це не капітан, — заперечив я. — Адже він незнайомий з Беллерсом.

— Коли не помиляюся, капітан — це той рум'яний тип зі строкатим носовичком? Я помітив, що він стежив за Беллерсом вельми уважно, — не відступався містер Морган.

— Ваша правда, — погодився я, — Трента дуже цікавив аукціон. Дуже можливо, що він знав Беллерса в обличчя і, це вже без сумніву, — знав, яку гру той веде. І все ж даю голову до пня: Беллерс Трента ніколи не бачив.