А з чистого поля, якби вороння чорне, з’їжджалися всякі різні степові наїзники, як-то калмики-ідолопоклонники, башкирці-язичники, татари-сарацини, нечестивці з битого шляху, розбійники з великої дороги, що на віру християнську важать та душі православні у ясир тяжкий забирають.

(Не втримаюсь, аби ще раз не вказати на закоренілу помилку шановного гусляра Хрєнніка Тіхонова: малоросійські полки теж виходили, як гайвороння темне, назустріч витязям руским.– Авт.С.).

І виходив герой звитяжний, провадив далі наш гусляр, його світлість князь Пожарский Семен Романович на коні буланому у збруї, зі шкіри червоної сап’янової зшитої, золотими бляшками облицьованої, коштовними дармовисами прикрашеної, і вбраний був князь-ірой у шоломі золоченому, зі стрілкою на перенісся опущеною, в якій прегарна рожева перлина вправлена була, богатирські груди мужнього князя захищали золочені же обладунки тульських майстрів роботи - кольчуга з тисячі кілець, а навпроти серця благородного прикріплена бляха із зображенням св.Симеона, на плечах князя безстрашного була єпанча золототкана, а пояс його з темно-синього хінського оксамиту охоплював кремезний стан князівський, як річка бистра охоплює на луці скелю кам’яну, про чоботи князя-оборонця Землі Рускої можна скласти окрему билину, бо були вони із сап’яну зеленого, як перша трава весняна, а якби її раптом покрила несподівана паморозь, то мали б ми срібне шиття на тих чоботах князівських, а про те, що підківки на них були зі срібла чистого, то й говорити не треба, й так ясно. Про зброю його світлости князя Пожарского ще будемо говорити: за поясом, уже оспіваним, мав наш ірой два пістолі роботи агліцької зі рукояттями, інкрустованими перламутром та срібними насічками, а також люфами воронованими, за спиною наш князь мав лук татарина поганого, в бою забраний, і сагайдак повен стріл з перами орлиними і наконечниками кованими, в руках мав надьожа-князь таке: в правій - келеп турецької роботи, дуже небезпечний для ворогів, а у лівій - спис з наконечником дуже гострим. Але окремо необхідно співати про шаблю князя Пожарского - була це шабля роботи дамаської зі сталі голубої, а вже гострої такої, що кірасу німецьку розтинала, як горіхову шкаралупу, по лезу щось було написано буквицями сарацинськими і тому, аби очистити цю зброю від скверни бусурманської, князь звелів ліворукому майстрові з Тули на ефесі шаблі цієї, за триста червінців в Хорезмі купленої, прикріпити іконку Єгорія Побідоносця, емаллю і сканню майстром Афоньком з Суздаля виконану, гарно так на золотих ланцюжках ця диво-шабля з рукояттю з кістки елефанта, звіра, якого ще слоном називають і який, як відомо, Росию своєю батьківщиною має, теліпалась при лівому стегні князя-воїна.

А назустріч ясному князеві зі стану татар поганих виходив для поєдинку, як воно водиться, татарин нечестивий, злодій-наїзник, челубей темнолиций, - для двобою з витязем-князем. І був цей поганин у шкірі вовка степового, хутром до білого світу обернутим, замість шолома на його нерозумній голові стримів череп конячий, вітром вибілений, дощем випраний, сидів він на коняці, подібній до своєї подоби, - малій такій мохнатій і дуже злій. Озброєний цей злодюга був дубиною вузлуватою, ножем зарізяцьким та зашморгом-арканом з кінського же волосу, для захоплення ясиру християнського, був цей челубей немитий і, як уже сказано, - нехрещений.

… І зійшлися у герці єдиноборному витязь Землі Рускої світлійший князь Пожарский Семен Романович та поганий челубей, ханський нукер, вельми дужий воїн з кривою шаблею в лівій руці і арканом у правій, і вбив князь Пожарский татарина. Заревіла орда ревом жалібним, і сто тисяч татар сто тисяч стріл зі стількох же луків випустили у воїна Землі Руської… Але Господь на небі на цей раз вберіг князя Пожарского, лише кінь, вірний бойовий товариш буйногривий, упав від стріл поганських, а його світлість князь Пожарский потрапив у їх невірні лапи татарські.

(Таким чином композитор і поет Хрєннік Тіхонов хоче сказати, що князь Пожарский вийшов на поєдинок з татарським бійцем, переміг його, але татари з луків підстрілили його коня і взяли князя Пожарского в їх татарський полон. Насправді все було трохи інакше, та про це далі, а поки що слухаймо сказ гусляра Хрєнніка Тіхонова.– Авт.С.).

… І привели князя Пожарского Семен-Романовича, сирим реміняччям зв’язаного, перед розкосі очі хана кримсько-татарського…

(Питання Криму, до речі, досі не розв’язане, бо ця півострівна споконвічно великоруска земля чомусь належить до цього штучного державного утворення на землях Південної Росиї, яке називається «Україна», замість того, аби носити свою питому назву «Малоросійская губернія Росийської імперії…» Ех, запустили ми процес собиранія земель рускіх! – Авт.С.).

Привели витязя руского, князя Пожарского до хана татарського, до цієї шишимори деревенської, привели, зв’язаного з сирої шкіри ремінням, але гордого та нескореного. Каже хан бусурманський князеви православному, мовляв, так і так, переходь на мою ханську службу, записуйся добровольцем до армії татарської, будеш мати чамбул кінний під своєю орудою, табун коней, юрту повстяну і двох дружин з гарних татарських фамілій… Князь Пожарский ввічливо відмовив ханові, тоді монарх татарський вдруге запропонував князеви службу і блага всякії, але й удруге витязь Землі Рускої чемно дав одкоша ханові, і тоді цей намісник шайтана на землі втретє пропонує князеві православному свої милості, як то чамбул війська, табун коней, юрту вже шовкову і аж трьох дружин із шляхетних по-їхньому сарацинських родин. Аж тоді князь християнський не витримав і сказав спересердя, мовляв, його, хана, щастя, що в князя Пожарского руки зв’язані, а то б він йому голову відтяв…

(Знову художня фантазія трохи занесла шановного Хрєнніка, він, дотримуючись законів мистецтва, трохи погрішив проти історичної правди, оспівуючи розмову князя Пожарского з ханом Мухамед-Гіреєм ІV, бо, як стверджує очевидець цього самміту перекладач Фролов, усе було інакше. Правда те, що князя Пожарского привели зв’язаного перед ханські очі, але не зовсім розкосі, а так собі, правда й те, що хан запропонував князеві перейти на військову службу до нього, але не командиром ескадрону, а простим нукером, але далі композитор і поет Хрєннік Тіхонов лакує дійсність. Князь Пожарский відповів ханові татарському приблизно десь так: «Ти блядин син, єті тваю мать, ти виблядок єси сатанинский, ти скотоложник бусурманский, ти помойніца вєлікого візіра, єті тваю мать, блядин син…» Ось так говорив витязь християнський, князь Пожарский поганому цареви бусурманському, плюнувши до того ж йому межи очі, хоча й він Мухамед-Гірей Четвертий. Словом, вів себе, як личить справжньому рускому перед лицем ворога, не виклянчував пощади, а висловлював ненависть і зневагу. Не сподобались ханові ці правдиві слова руского воїна, ох, не сподобались, і, попираючи всі норми міжнародного права і Женевську конвенцію про статус військовополонених, наказав цей цар варварський відтяти князеві голову, що посіпаки ханські в ту ж мить і вчинили… Очевидець Фролов розповідає, що він бачив, як відрубана голова князя Пожарского котилась у траву, а язик ще вимовляв на адресу хана: блядь…

Ось так гинуть герої Росиї, гордо і нескорено! Ім’я Князя Пожарского Семена Романовича займе гідне місце в пантеоні слави і доблесті поміж такими героями Росиї, як витязь Пересвєт, Іван Сусанін, генералісимус Суворов, поет Ніколай Гумільов, поет Федеріко Гарсіа Лорка, Александр ІІ, Александр Матросов, адмірал Нахімов, генерал Карбишев, Зоя Космодем’янська, святі мученики Козьма і Дем’ян, прем’єр-міністр Столипін, президент Альєнде та журналіст-страдник Влад Лістьєв. – Авт.С.).