–  Збирайся, у город поїдемо!
– скрикнув Колiсник, аж Христя кинулася i, пiдвiвшись, звела на його свої заспанi очi. Вона справдi спала. Немiч i сльози приспали її.

–  Чого баньки на мене витрiщила? Збчрайся, кажу, у город поїдемо, - сказав удруге Колiсник.

–  У який город? Чого?

–  У який? У губернiю. Тут уже i так добре надихалися польового повiтря, дай, боже, видихати.

"У губернiю їхати!" - ударила думка у голову Христi, i очi її радiсно заграли.

–  Коли ж їхати? Зараз… - хотiла сказати Христя "збираться", та промовчала.

–  Коли ж зараз їхати? Завтра або пiслязавтрого.

–  Менi не довго збиратися: плаття зложила, зв'язала - от i все. Слава богу! Коли б скорiше те завтра або пiслязавтрого!
– не видержала Христя.

Колiсник неймовiрно глянув на неї. Христя вся сяла радiстю. "Чи радiла б вона, коли б що мала проти мене?" - подумав Колiсник. I iнший, покiйнiший стрiй думок обняв його. А може, i її пiддурюють, пiдводять.

–  Слухай, - сказав вiн уголос до Христi, котра вже полiзла за платтям знiмати з кiлочкiв.

–  А що?

–  Ти знаєш, нащо то тобi Здiр прислав меду? Кажи по правдi! Христя тiльки зняла угору плечi.

–  А я почiм знаю. Учора я бачилася з його жiнкою на луцi. Вона хвалилася, що розбагатiла, що чоловiк зостався дома бiля пасiки. Може, по давньому приятельству, - вони прихильнi були до моєї матерi, - i прислали той мед.

–  Так, по приятельству. Сьогоднi здiр приїздив купувати лiсу.

–  Ага. Так тепер же я знаю, чого Одарка розсердилася, як натякнув син її, щоб не забула сказати менi про те, що батько наказував. Оце ж воно i е про той лiс.

–  То-то. Вони хотiли, бач, через тебе дiло ламати, та не вдалося.

–  А я ж тут причому. Хiба мiй лiс? Хiба я його продаватиму?

–  Пiди ж ти! Ох! Бiсовщина!
– крикнув Колiсник i, поскромадивши себе у потилицi, пiшов у свою кiмнату.

Христя помiтила, що Колiсника щось наче клопотало, вона, постоявши, побiгла за ним у кiмнату дознатися.

–  Що клопоче бiдну головоньку мого доброго тата?
– пестливо замовила вона.
– Скажи ж менi. Повiдай своїй донi!

Колiсник повернувся. Христя стояла перед ним, та давня Христя, з рожевим личком, з iскристими чорними очима, що так i вабить, так i тягне до себе. У його на душi пояснiшало.

–  Ох, Христе! Христе!
– замовив вiн, горнучи її до себе.
– Коли б ти знала - наче сто гадюк упилося в моє серце.

–  Що ж там таке?

–  Ат!
– махнув рукою Колiсник.
– Ся худоба - бери її нечистий!
– не дасть менi спокiйно вiк дожити! I нащо я її купував? На те, щоб собi покою не мати. Чую, що не викрутитися менi вiд напастi. Ось осiнь прийде, наїзд буде, - почав далi журливо вiн i зостановився.

–  Яка ж напасть буде?

–  Яка? У тюрму запруть, в Сибiр зашлють.

–  За що?
– скрикнула Христя.

А Колiсник, мов не чув того питання, далi вiв:

–  I нiхто не скаже: "Все ж вiн чоловiк був". Все ж i менi хотiлося жити. Усi мене обвинуватять.

–  От i не вгадав. От i не всi. А я нащо?

–  Ти.. ти, спасибi тобi, тiльки, може, одна й прихильна до мене. Та що ти? Коли вестимуть мене з тюрми на позорище, чи ти станеш зо мною разом? I ти, як i другi, одступишся вiд мене, - замовив вiн i замовк.

–  Я молитимуся за тебе. Може, моя молитва дiйде до бога, учує вiн її i помилує тебе.

–  I вже. Нiщо мене не помилує. Нема нiкого за мене - всi проти мене.

–  Бо ти сам так ведеш дiла, що всi проти тебе стають, - сказала Христя.

–  Як?

–  Так. От ти пригнiтив слобожан, а вони, певно, були б за тебе, коли б ти не так робив.

–  Що ж вони?

–  Що? люди! Тебе не стало б - вони добрим словом згадували. От, сказали б, добрий пан був.

Колiсник сумно i болiсно усмiхнувся:

–  Що ж робити менi?

–  Що? Подаруй їм той зиск, що ще зостався. Верни їм ставок, городи. I вони будуть молитися за тебе.

Колiсник, схилившись, довго-довго думав.

–  В тебе добра душа, Христе, в тебе жалiсливе серце, - чуло промовив вiн.
– Трохи, лиш, чи не твоя й правда. Хоч кому-небудь добро зробити, хоч капельку - i то краще. Кириле!
– гукнув вiн на всi хати.

Кирило як з-пiд землi вродився.

–  От що, Кириле, - почав Колiсник, похнюпившись.
– Завтра або пiслязавтрого я виїду вiдсiль. Там з слобожан слiдує зiськати триста рублiв. Збери їх i скажи - дарую я їм той зиск. Вовковi i Кравченковi теж скажи, щоб до ставка й городiв не мали нiякого права. Хай буде все по-старому.