— Що ж, по-твоєму?

— А я звідки знаю!

— Гаразд! — вирішив Мишко. — Все одно нам плисти вниз. Шукатимемо Ігоря й Севу і заодно подивимось, куди човняр одвезе ті мішки. Головне — щоб він не побачив нас. Їдьмо!

Жердяй відштовхнув човен од берега. Генка і Славик змахнули веслами. Приставивши бінокль до очей, Мишко вдивлявся в далечінь. Човняра не було видно. Але нічого, вони наздоженуть його.

Звивиста річка крутилася в глибокій, вузькій долині. Високий правий берег був дуже підмитий — над водою жовтіли ніздрюваті вапняки, біліли химерні крейдяні урвища. На низькому лівому березі тягнулися вузькі смужки заливних лук і торфових боліт. Крізь каламутну воду дно виднілося тільки на дуже мілких місцях — грузьке, покрите тванню. В деяких місцях вода швидко крутилася — на дні били джерела.

Хлопці поминули село, поромну переправу, а човняра все не було. Невже на чотирьох веслах вони не можуть його наздогнати? Мишко подав знак причалити до берега, виліз із човна і піднявся на горбочок, намагаючись звідти побачити човняра.

Широка панорама долини відкрилася перед ним: безкраї поля, темні ліси, тихі переліски, поодинокі вітряки, білі дзвіниці церков, на близьких полях вози з піднятими в небо голоблями… Сонце повільно підіймалося з-за обрію. Його навкісні промені розсували далину, покриваючи все навколо яскравими барвами. Але вузька чорна смужка річки ховалася за пагорбами і заростями, і там не можна. було нічого побачити.

Мишко повернувся до човна. Вони з Жердяєм змінили Генку і Славика і попливли далі. Тепер Генка сидів за рулем, а Славик з біноклем у руках — на носі.

— Натиснемо, Жердяй, — говорив Мишко, з усієї сили налягаючи на весла. — Ти, Генко, за рулем обережніше…

— За мене не турбуйся, не вперше, — не забарився з відповіддю Генка.

У тільнику і підкочених штанях, з кормовим веслом в руках він мав дуже мальовничий вигляд.

— Ти, Славко, — продовжував командувати Мишко, — пильнуй! І стеж не тільки за човнярем. Головне — Ігор і Сева. Приглядайтеся, чи немає плоту або якихось інших слідів.

— Поки що нічого не видно, — відповів Славик, — ні човняра, ні хлопців, ні плоту, ні слідів.

Так пливли вони ще з півгодини, щосили налягаючи на весла. Мишко саме хотів було зробити заміну, як раптом Славик, не одриваючи бінокля від очей і повертаючи ним то в один, то в другий бік, сказав:

— Тихше, хлопці! Здається, човняр…

— Де?

Мишко і Жердяй підняли весла. Гонка трохи підвівся, вдивляючись уперед.

— Знову зник, — повертаючи бінокль, сказав Славик. — Тільки що за тим поворотом я бачив повен. Ага, от він знову промелькнув…

— Скільки до нього?

— З кілометр, — непевно промовив Славик.

— Зараз буде Халзін луг, — хвилюючись, сказав Жердяй.

— До берега! — тихо скомандував Мишко.

Коли вони з Жердяєм вистрибнули на берег і поглянули на річку, то побачили, що човняр не веслує. Човен його похитувався на воді, а сам він, повернувши голову, вдивляється в берег.

— На Халзін луг дивиться, — прошепотів Жердяй, білий як полотно.

А ти чого хвилюєшся? Нічого хвилюватися.

Човняр, як і раніш, дивився на луг, зрідка повільним рухом весла вирівнюючи човен. Ага, не хоче підпливати до місця, де вбили Кузьміна…

Генка не стерпів і теж зійшов на берег. Тепер вони втрьох, як і човняр, дивилися па Халзін луг.

Вкритий яскраво-зеленою травою, чалитий сонячним світлом, він тягнувся помад лівим берегом Утчі і правим берегом малесенької, майже пересохлої річечки Халзан, що впадає в Утчу.

В зеленій одноманітності лугу було стільки спокою, що хлопчикам здавалося, ніби звідти чується одноманітне дзижчання комарів і дзвінке сюрчання коників. Місце було зовсім відкритим. Кілька самітних дерев схилили до землі своє низьке гілля. І тільки на березі досить густо росли кущі. Звідки ж стріляли у Кузьміна? І чому Микола не чув пострілу? І хто вкрав човен? Дивно…

Нарешті човняр змахнув веслами. Човен поплив далі. Хлопчики в ту ж мить сповзли з берега і рушили слідом за ним. На веслах — Генка і Славик, на носі — Мишко, на кормі — Жердяй.

Тепер вони трималися від човняра на такій відстані, щоб за якимсь поворотом його можна було розглянути в бінокль.

Човняр то з'являвся, то зникав за частими поворотами річки. Він сидів на веслах, обличчям до хлопчиків, які пливли за ним, і їм доводилося поводитись дуже обережно, щоб не потрапити йому на очі. Перед кожним поворотом річки Мишко вистрибував на берег і дивився в бінокль, де човняр. В розпалі погоні вони зовсім забули про мету своєї мандрівки.

— Зараз лісисті місця почнуться, — сказав Жердяй, — скоро я вам стежечку покажу… Якщо цією стежечкою йти, то прямо на Голигінську гатку і вийдеш.

— Ту саму, де мертвого графа закопано?

— Ту саму.

— Так далеко від садиби?

— Річкою далеко. А лісом близько.

Човняр знову зник за довгим закрутом річки, прикритим густими заростями. Щоб не упустити його з очей, Мишко наказав швидше веслувати. Генка і Славик налягли на весла. Човен вискочив за поворот. І Мишко відразу ж переконався в необачності свого вчинку… Метрів за триста від них човняр, простуючи по воді, витягав свій човен у маленьку бухточку біля двох білих каменів… Хлопців урятувало тільки те, що човняр стояв до них спиною і, хлюпаючи по воді ногами, не чув шуму їх весел.