— Брехати негарно, — докірливо сказав човняр. — Негарно покривати злочинців. Адже я знаю, чий це човен…

— Чий же? — посміхнувся Мишко.

— Це човен Кузьміна, якого вчора тут вбили. А вбив його брат. — Човняр вказав на Жердяя. — Цей човен міліція розшукує, а ви його ховаєте… Негарно. Дуже негарно.

Перед таким безглуздим звинуваченням Мишко розгубився і забув про ланцюг. У цю ж мить човняр щосили рвонув його. Мишко впав. Падаючи, він спробував рукою схопити ланцюг, але запізнився. Посміхаючись, човняр накинув ланцюг на гак, який стримів на кормі його човна, і зразу ж відштовхнувся. Ланцюг натягнувся. Хлопчики могли дістати його тепер, лише перебравшись у човен до Дмитра Петровича.

— Негарно, негарно, — нахабно посміхаючись, повторив човняр. — Жердяй хоче брата визволити — розумію, а вам, комсомольцям, не до лиця. Доведеться, дорогі друзі, повернутися в село, доведеться!..

Тремтячи від обурення, Мишко закричав:

— Яке ви маєте право?

— Кожен повинен допомагати правосуддю, — глузуючи, відповів човняр.

Тимчасом течія, хоч вона й була слабкою, відносила обидва човни до берега.

Цього Мишко боявся найбільше. Якщо Дмитрові Петровичу пощастить затримати їх човен на березі, то він зможе якимось чином викликати з лісу своїх парубків, і тоді хлопці будуть безсилі проти них. Отже, не можна гаяти ні секунди…

Човни вдарились об берег. Мишко зіскочив на ніс:

— Зараз же відпустіть, чуєте!

— З радістю б, та не можу, — розсміявся човняр.

Але не встиг він скінчити, як Мишко стрибнув у його човен і схопив ланцюг.

— Не чіпай! — зарепетував човняр і схопився з місця, піднявши високо в руках весло.

Та Мишко одним рухом зірвав ланцюг з гака і перекинув його у свій човен. Потім він випростався:

— Вдарте! Спробуйте!

Дмитро Петрович стояв, піднявши весло, обличчя його було бліде, спотворене люттю. Він ударив би Мишка, але Генка і Славик уже лізли в його човен. Генка так наліг всім тілом на борт, що човен накренився… Човняр похитнувся і закричав:

— Не лізь, сволото!

Він нахилився до Генки, намагаючись дістати його веслом, і в ту ж мить Славик, тихий, сором'язливий Славик схопив з другого боку човняра за ноги і смикнув до себе. Дмитро Петрович полетів у воду.

— Назад! — закричав Мишко.

Хлопці поспіхом залізли у свій човен. Викрикуючи прокляття, Дмитро Петрович кинувся за ними. На нього злякано дивився Жердяй, зіщулений і очманілий від жаху.

— Веслуйте! — закричав Мишко.

Генка і Славик квапливо, стикаючись веслами, почали веслувати. Дмитро Петрович був уже зовсім близько. Він шарпнувся до корми, але промахнувся. Генка і Славик ударили веслами раз, вдруге… Набираючи швидкість, човен мчав річкою. Відстань між ним і човнярем дедалі збільшувалась… Дмитро Петрович постояв деякий час, повернувся і пішов до берега.

Човен мчав дедалі швидше. Поворот… За ним другий… От і дерево, під яким вони ховалися… От і два білих камені… Ще поворот. І вони виплили на рівний довгий відтинок річки, що відходив вбік од лісу. Тут їх човняр уже не наздожене.

І все ж хлопці веслували щосили, важко дихаючи і оглядаючись назад. Їм здавалося, що зараз із-за повороту знову з'явиться човняр. І не сам, а з тими парубками, що залишилися в лісі…

Але жах, який спочатку додав сили Генці і Славикові, поступово минав. Вони раптом відчули себе зовсім знесиленими і заявили, що не можуть більше веслувати. Мишко і Жердяй змінили їх.

Опинившись на кормі, Генка першим порушив мовчанку. Позираючи з дружелюбною посмішкою па Славика, він сказав:

— А Славко наш, га? Як човняра смикнув!.. От уже від кого не чекав!

Ніхто йому не відповів.

— А от Жердяйчик наш перелякався, — продовжував Генка. — Прямо душа в п'яти сховалася.

Жердяй почервонів:

— Вам то що? Взяли та й поїхали в Москву, і все, а мені з матір'ю тут залишатися.

— Ну й що?

— А те, що заріжуть вони нас, от що! — переконано відповів Жердяй.

— Так уже й заріжуть… — посміхнувся Генка.

— А ти думаєш… Це тобі не Москва. Заріжуть, і все. Не перший випадок.

— Хто — вони, і кого вони зарізали? — спитав Мишко. Але у відповідь Жердяй тільки засопів і ще старанніше почав веслувати.

Славик, що сидів на носі, сказав:

— І все ж незрозуміло, чого це човняр. причепився до нас. Невже він справді думав, що ми пливемо на човні вбитого Кузьміна.

— Ех ти, свята простота! — закричав Генка. — Хіба він не може човна розрізнити?..

— У Кузьміна однопарний, а цей двопарний. Іншого двопарного у нас в селі немає, — сказав Жердяй.

— От бачиш! — підхопив Генка. — Ні, тут справа в іншому.

— В чому ж?

— Він боявся, що ми підемо в ліс і побачимо тих парубків і мішки. От чого він боявся. Недарма човнова станція мені здавалася підозрілою.