— Все тому, що ти дієш і вирішуєш сам, ніколи ні з ким не радишся, — сказав Генка.

Нагода здалася йому слушною, щоб почати з Мишком серйозну розмову про його відрив од колективу.

— Знайшов час мораль читати! — розсердився Мишко. — Що ви всі мораль читаєте? Славик, Зіна, тепер ти!

— А вони вже з тобою говорили? — здивувався Генка.

— Говорили… Але не в цьому справа. Треба вибиратися звідси. Ох, який же я дурень!

Вони тихенько вийшли із своєї схованки і підійшли до задніх дверей. Двері були замкнені. Хлопці прислухалися. З двору долинали збуджені вигуки, сміх. Мабуть, там гралася дітвора.

Потім вони пішли до вхідних дверей, відсунули засув і зняли великий металевий гак. Двері не відчинялися: вони були замкнені на замок. А ключ у сторожа. Значить, через двері їм не вибратися.

Хлопці засунули засув, накинули гак і повернулися до кімнат. Лишалась єдина можливість — вікна. Але вікна виходили на вулицю, а між рамами була прокладена металева сітка.

Потяглися години нудного чекання. Неспокійна, безсонна ніч і голод зовсім змучили хлопців. Мишко ще так-сяк тримався, а Генка присів на підлогу і куняв, поклавши голову на коліна.

Тоді Мишко вирішив, що вони спатимуть по черзі. Спочатку Генка, потім він. Генка одразу ж вмостився на дивані і заснув.

Мишко ходив по музею. Гнітюча тиша, задушливе повітря одурманювали його. Але він мужньо боровся із сном. Він ходив безперестану, боячись сісти хоч на мить.

Трохи розважив його відділ фауни. Чучела звірів, птахів, під якими поряд з російськими назвами стояли химерні латинські. Комахи і кузьки за склом. Миша польова, миша домашня. І навіщо? Миша польова ще туди-сюди, але миша домашня… Хто її не бачив?

Минуло дві години. Мишкові хотілося спати. Але він не будив Генку. Якщо Генка не виспиться, то обов'язково засне на чергуванні.

І ще добрих дві години ходив Мишко, ніби в тумані.

Нарешті він розбудив Генку. Той довго потягувався, ніяк не міг зрозуміти, де він і що з ним.

— Через дві години розбудиш мене, — сказав йому Мишко, — а головне, не засни. Якщо вже дуже захочеш спати, то краще розбуди мене, зрозумів?

— Ні про що не турбуйся, — позіхаючи і потягуючись, відповів Генка.

Мишко ліг на диван і відразу ж заснув.

Він прокинувся сам… Було вже темно. Мишко поглянув на свій «будильник»… Що це?! Він проспав вісім годин! Мишко схопився. Де ж Генка? Розшукуючи його, Мишко пройшовся коридором, другим, обійшов усі кімнати. Генки не було.

Куди ж він подівся? Не міг же він піти без нього! На всякий випадок Мишко оглянув обоє дверей. Вони все ще були замкнуті.

Куди ж подівся Генка? Мишко неабияк розхвилювався. Може, він заліг десь і спить?

Мишко обшарив усі кутки — Генки ніде не було.

Хлопець стояв зовсім розгублений, як раптом почув хропіння. Мишко прислухався. Хропіння доносилося з кімнати, де був розміщений відділ «Релігія — опіум для народу». Так, справді, чути хропіння. Але де ж Генка? Мишко знову прислухався і похолов: хропіння долітало з домовини, що стояла посеред кімнати. На ній було написано, що це рака. В ній нібито зберігалися чиїсь нетлінні мощі, але кожен може переконатися, що ніяких мощей у раці немає.

Тремтячи від страху, Мишко підійшов до раки і підняв віко.

Так і є! В раці спокійнісінько, підклавши долоню під голову, спав Генка.

Лишити пост! Заснути! Мишко так штовхнув Генку, що мало не перекинув раку.

— Що ж такого? — виправдувався Генка, вилізаючи з раки. — Все одно ніхто сюди сьогодні не прийде… А ходитимеш — можуть кроки почути… Зате ми обидва чудово виспались.

— Але яке ти мав право лишити пост? — гарячився Мишко. — Якщо вже ти так хотів спати, то міг розбудити мене!

— Шкода було, — відповів Генка. — Розумієш, мені тебе було шкода. Жерти ж у нас нічого, чим же нам заглушити голод? Тільки сном. І, як бачиш, нічого не трапилось.

Звичайно, нічого не трапилось, але все ж для годиться Мишко як слід вилаяв Генку.

Виспавшись, вони почували себе набагато краще. Якби не нестерпний голод, то було б зовсім добре.

І знову потяглися години…

Знову захотілося спати. Хлопці то ходили, то куняли, то ходив один Мишко, а дрімав Генка… Кінець кінцем заснули обидва…