— Тут два дитячих будинки. Обидва наполовину вільні. Чому ж Сєров не влаштував хлопців туди! Незрозуміло.

— Він вирішив, що Ігореві й Севі в нього буде краще, — сказав Генка, — все-таки домашня обстановка.

— Сєров міг би так і сказати, — відповів Борис Сергійович, — але він послався на те, що дитбудинки переповнені, а це не так…

— Ми не могли відмовитися, — сказав Мишко, треба ж хлопців якось влаштувати.

— Ну звичайно, — згодився Борис Сергійович.

— А як же інакше? — підхопив Генка. — У Сєрова їх і нагодують, і напоять, і в ліжечко покладуть… «Годувала, напувала і постіль дала йому…» Щастить цим дурникам, слово честі! З табору втекли, всіх розтривожили, в безглузду історійку влипли і вийшли сухими з води. Їм би не в Сєрова на пуховиках відлежуватися, а посидіти б ці два дні в міліції…

— Звідки ти знаєш, що в Сєрова пуховики? — заперечив Ігор.

— Знаю. По рилу видно, що на пуховиках спить.

— Який проникливий! — засміявся Борис Сергійович.

Сєров жив на околиці, і їм довелося пройти через усе місто.

— Ну й місто! — патякав Генка. — Навіть трамвая немає. І зверніть увагу, як цікаво — всі вулиці називаються: Стрілецька, Сторожова, Гарматна, Солдатська, Ямська… Старовинне місто. Мабуть, тут колись фортеця була.

— Місто старовинне, — підтвердив Борис Сергійович. — Воно існувало ще до виникнення Москви.

— А ви в справі трудкомуни приїхали? — спитав Мишко.

— Так, — насупився Боис Сергійович.

Але як стоїть справа з трудкомуною, не розповів. Зате він докладно розпитав про вбивство Кузьміна. У відповідь на запевненя Мишка, що Рибалін до цього не причетний, Борис Сергійович сказав:

— Мені важко робити висновок. Я не знаю обставин. Але винний той, хто зацікавлений у вбивстві Кузьміна.

Нарешті вони дійшли до квартири Сєрова.

Це був одноповерховий будиночок з невеличким ґаночком і трьома віконцями з білими занавісками. За довгим парканом, пофарбованим, як і будинок, в яскраво-червоний колір і утиканим зверху довгими гострими гвіздками, виднілися верховіття яблунь і груш. Біля дверей на дротині висіла ручка дзвінка.

— Влаштовуйте свої справи, я зачекаю вас, — сказав Борис Сергійович і повільно пішов вулицею.

Хлопці піднялися на ґанок. Мишко смикнув ручку дзвінка. За дверима почувся металевий гуркіт, потім кроки.

— Хто там? — спитав жіночий голос.

— Ми від товариша Сєрова, — відповів Мишко.

Забряжчали засуви. Двері відчинилися. На порозі стояла висока вродлива жінка в яскравому халаті, на якому були намальовані зелені і жовті квіти.

— Нас прислав товариш Сєров… — почав Мишко.

— Я знаю, — промовила жінка, і її тонкі губи гидливо скривилися. — Хто залишається?

Мишко вказав на Ігоря і Севу:

— От вони…

Вона відступила на крок назад і ширше розчинила двері.

— Проходьте!

Ігор і Сева нерішуче ввійшли в будинок. Жінка одразу захлопнула за ними двері.

Трохи спантеличені таким прийомом, Мишко й Генка стояли на ґанку.

— Я думав, що й нас обідом пригостять, — похмуро промовив Генка.

— Пригостять! Аякже! — відповів Мишко. — Діждешся! — І він з обуренням подивився на двері: навіть попрощатись не дали з хлопцями.

Але на кого схожа ця жінка? Безумовно знайоме обличчя. Можливо, на кого-небудь з жильців їхнього будинку на Арбаті?..

— Слово честі, — сказав Генка, — ще трохи — і я помру з голоду…

Генка не помер з голоду. За годину хлопці разом з Борисом Сергійовичем вийшли з їдальні Нархарчу з животами, туго напханими щами і рисовою кашею.

За обідом Борис Сергійович розповів, що з трудкомуною поки що нічого не виходить. Заперечує Сєров, його підтримує дехто з місцевих керівників. Посилаються на історичну цінність садиби. Отже, сказав Борис Сергійович, завдання полягає в тому, щоб спростувати цю версію. А її можна спростувати. Він уже зібрав у Москві деякі дані. З цією ж метою він зараз піде в місцевий краєзнавчий музей. Там зберігається обстановка садиби. Можливо, в музеї знайдеться щось корисне.

— Нам Сєров теж розповідав про музей, — сказав Мишко. — Можна, і ми з вами туди підемо?

— Будь ласка.

— Ну от, — скривився Генка, — охота тобі плентатись у цей музей! Що там цікавого? Знову бивні мамонта. В який музей не зайдеш, скрізь бивні мамонта. Всі намагаються довести, що в їхній губернії колись водилися мамонти. А якщо й водились, яке це має значення?

— А що коли, крім бивнів мамонта, там є ще щось, і щось цікаве? — зауважив Борис Сергійович.