Він скинувся, немов од ляпаса, і подивився поглядом такого глибокого нерозуміння і болю, що мені стало лячно. Тої ж миті я вже щиро пошкодувала про свою відвертість, вже була готова розповісти Сергієві все, звичним жестом перетворити свої проблеми на його, та Сергій уже сміявся. Реготав до сліз.

– Йолоп! Який же я йолоп! Прийшов рятувати «дівчинку»! Від чого? Від кого? В них, виявляється, «все добре»! Вони, як кажуть, «знайшли один одного»! – Він витер очі рукою і спробував заспокоїтися. Витягнув ще одну цигарку, запалив, глибоко затягнувся і задумливо подивився на мене:

– Ну то що, дівчинко? Тобі потрібні його гроші, так? Вирішила трішечки підробити? Моє співчуття – з усіх можливих шляхів ти обрала найнебезпечніший. О, мій батько, звичайно, дасть тобі грошей! Він просто закидає тебе грішми. Купатимешся. Дивись тільки, не втопись.

Я мовчала. Сергій у розпачі кинув цигарку на стіл і різко підвівся. Він уже хотів іти, але раптом нахилився до мене через стіл і тихо проказав:

– Бруд до бруду. Запам'ятай це, Марго! В цьому світі не буває випадковостей. Ви створені один для одного. Ти – така сама, як він. – І вийшов.

Я підняла його недопалок, затягнулася і деякий час просто сиділа без жодної думки в голові. Я розглядала скатертину. Вона була брудною.

Той день я працювала механічно. Склала звіт, розібрала папери, залагодила кілька дрібних справ. Увечері, коли всі розійшлися, я залишилася в темному кабінеті і якийсь час мандрувала інтернетом.

Зпівгодини я стояла «у черзі» до каталогу Центрального міського книгосховища і вже почала втрачати надію, що з цього щось вийде, коли раптом мене все таки впустили. Додайте до цього ще годину безрезультатних пошуків – сервер вантажився довго і зі скрипом, бо ввечері між сьомою і десятою завжди час пік, – і ви зможете уявити собі мій тріумф, коли я все-таки знайшла її.

– «Яремчук Яніслав, «Мадярські міти та легенди», 4-томна праця українською мовою. Інститут культурології та народознавства», – вголос прочитав Костянтин за моєю спиною. – І це через цю маячню ти змушуєш мене так довго чекати? Дві години, Марго! Я мало не помер від нудьги в машині!

Я записала дані про книжку до свого блокнота і вимкнула комп'ютер:

– Ну то й їхав би собі! – Я почала підводитися, але Костянтин поклав руки на мої плечі і різким рухом примусив мене знов сісти в крісло.

– Костянтине!

– Ш-ш-ш-ш-ш-ш… Розслабся! – Його пальці гладили мою потилицю, масажували плечі. Професійно масажували. Хвиля збудження побігла спиною, залоскотала стегна. Моє роздратування додавало їй гостроти. Костянтин нахилився і прошепотів мені у самісіньке вухо:

– Знаєш, дівчинко, вчора уночі я бачив дивний сон. Взагалі-то сни не мають для мене жодного значення, проте цей був таким реальним… Я бачив тебе.

Я закам'яніла. Не може бути! Костянтин поторгав мене за плечі:

– Гей! Чого так напружилася? Ти що, злякалася? Я ще не сказав нічого страшного. – Масаж тривав. – Так от. Сниться мені, наче я на якомусь бенкеті в «Elite». Знаєш, шинок-фортеця в приміському районі?

Я кивнула.

– Гаразд. Стою я там з однією… гм… знайомою і раптом бачу тебе. І так цікаво, уві сні я тебе начебто не знаю. Я відкриваю тебе знов, захоплююсь тобою, ніби вперше, і хочу тебе. До нестями хочу твоєї краси, недоторканности, ягіночности. Але дивна річ – ти там не сама. Ти… з іншим чоловіком! – Його руки завмерли на моїй шиї. Пальці оповили її не міцним, проте все таки кільцем. – І в тебе був такий вираз обличчя… – Кільце стиснулося на сантиметр. – Я б сказав, закоханий.

Я відштовхнула його руки і підвелася:

– Годі, Костянтине! Мене не цікавлять твої безглузді сни! Він притиснув мене до столу:

– Не такі вже вони й безглузді. Проте мене цікавить інше. Ти з кимось зустрічаєшся, Марго? Маю на увазі, крім мене?

Я спробувала звільнитися, проте марно:

– Облиш, Костянтине! Я ні з ким не зустрічаюся і насамперед не зустрічаюся з тобою!

Він ще міцніше притиснувся до мене, так, що я майже лягла на стіл:

– Яка відважна спроба! І яка відчайдушна! Ти – смілива дівчинка, Марго. Я тобою пишаюся. І хоч що кажи, я зустрічаюся з тобою. Це головне. І це по-справжньому. І це надовго.

Він зарився обличчям у моє волосся, почав пестити шию, дійшов до вуха:

– Яка ж ти відьма, Марго! Ну чому, чому ти опираєшся? – Він застогнав, вдихаючи мій запах. – Я ж відчуваю вогонь, що палає у твоєму серці. Я бачу це полум'я у твоїх очах. Ти не мені опираєшся, ти собі опираєшся. Даремно. Горіти тобі на цьому вогнищі до кінця життя. Така твоя доля. Не відштовхуй мене! Я хочу зійти з тобою разом на це багаття, я не залишу тебе саму. Якщо вже й розвіятися попелом, то разом з тобою, чуєш? Тільки разом.